Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Може, й недоречно. Але необхідно.

Томард викликав Варлі. Спираючись руками на плечі обох вояків, Недові вдалося зійти долі крутими баштовими сходами і так-сяк прошкутильгати через замковий двір.

— Треба подвоїти сторожу, — наказав він Товстунові Тому. — Хай ніхто не входить до Башти Правиці й не виходить з неї без мого дозволу.

Том зморгнув.

— Мосьпане, як Алин та інші поїхали, ми тут ледве…

— Це лише ненадовго. Зроби варти довшими.

— Як накажете, мосьпане, — відповів Том. — Чи можу я спитати…

— Краще не треба, — похмуро відрізав Нед.

Божегай був порожній, як і завжди тут, у твердині південних богів. Коли Нед сідав на траву біля серце-дерева, його нога волала від болю. Він видобув з рукава листа, запечатаного знаком його дому.

— Якщо твоя ласка, передай оце негайно.

Томард глянув на ім’я, написане Недом на листі, й занепокоєно облизнув губи.

— Мосьпане…

— Виконуй наказ, Томе, — мовив Нед.

Скільки йому довелося чекати у тиші божегаю, він не знав і сам. Тут було спокійно. Товсті стіни відсікали гамір замку, і можна було чути спів птахів, стрекотіння коників, шурхіт листя під тихим вітерцем. За серце-дерево тут правив дуб, бурий та безликий, проте Нед Старк усе ж відчував присутність своїх богів. Навіть нога боліла вже не так сильно.

Вона прийшла надвечір, як сідало сонце і хмари червоніли понад стінами й баштами. Прийшла сама, як він і прохав. Цього разу вона вдяглася просто: у шкіряні чобітки та зелене вбрання для полювання. Коли вона відкинула каптура бурої накидки, він побачив синець там, де її вдарив король. Різкий сливовий колір змінився на жовтий, пухлина трохи спала, та все одно синця не можна було сплутати ні з чим іншим.

— Чому тут? — запитала Серсея Ланістер, стоячи над ним.

— Щоб бачили боги.

Вона сіла коло нього на траві. Витонченим був кожен її рух. Кучеряве біляве волосся струменіло за вітром, а очі мали колір зеленого листя влітку. Нед Старк довгий час не помічав її краси, та зараз видивлявся на всі очі.

— Я знаю ту правду, за яку помер Джон Арин, — мовив він до неї.

— Хіба? — Королева слідкувала за його обличчям, обережніша за кішку. — То ось навіщо ви мене сюди кликали, пане Старку? Загадки загадувати? Або ж забажали схопити мене, як мого брата ваша жінка?

— Якби ви справді так думали, то ніколи б не прийшли. — Нед обережно торкнувся її щоки. — Він уже робив це раніше?

— Раз чи два. — Вона відсахнулася від його руки. — Та ніколи раніше у обличчя. Хайме б його вбив, хай навіть і сам би наклав головою.

Серсея подивилася на нього з викликом.

— Мій брат вартий сотні таких, як ваш друг.

— Ваш брат? — спитав Нед. — Або коханець?

— І те, й інше. — Вона не стала заперечувати правди. — Ще з тієї пори, як були дітьми. А чому б і ні? Серед Таргарієнів брати одружувалися з сестрами три століття, аби зберегти чисту кров. А ми з Хайме більше, ніж брат з сестрою. Ми — одна людина у двох тілах. Ми росли у одному материному череві. Він прийшов у цей світ, тримаючи мене за ногу, як казав наш старий маестер. Коли він входить у мене, я почуваюся… одним цілим.

Легкий натяк на усмішку пролетів її вустами.

— Мій син Бран…

Слід віддати їй належне — Серсея навіть оком не зморгнула.

— Він нас бачив. Ви любите ваших дітей, чи не так?

Роберт питав у нього точно те саме вранці перед бугуртом. І тоді, і зараз Нед дав одну й ту саму відповідь.

— Усім серцем.

— Так само і я люблю своїх.

Нед подумав: «Якби дійшло до вибору: життя якоїсь невідомої мені дитини супроти життя Робба, Санси, Ар’ї, Брана та Рікона, що б я зробив? А й того більше: що зробила б Кетлін, якби мала вибір між життям Джона та дітьми її власної плоті?» Він не знав відповіді. І молився, щоб ніколи не дізнатися.

— Всі троє — діти Хайме, — мовив він. І це не було запитання.

— Дяка богам за це.

«Міцне сім’я». Так казав Джон Арин на смертному одрі. Саме так і було. Усі оті байстрюки… усі мали волосся чорне, як ніч. Великий маестер Малеон зробив запис про останнє парування оленя з левом років з дев’яносто тому: Тія Ланістер вийшла за Гавейна Баратеона, третього сина правлячого князя. Єдине їхнє дитя померло немовлям — безіменний хлопчик, що його фоліант Малеона описував як «чималенького та міцного малюка, зарослого по усій голові чорним волоссям». Тридцятьма роками раніше якийсь Ланістер узяв за дружину панну Баратеон. Вона подарувала йому трьох дочок та сина, як один чорних волоссям. Скільки б Нед не шукав жовтими крихкими сторінками, усюди й незмінно золото поступалося вугіллю.

Попередня
-= 205 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар