Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Минуло вже півтора десятки років, — мовив Нед. — Як сталося, що ви не маєте жодної дитини від короля?

Вона виклично підняла голову.

— Ваш Роберт якось нарядив мені дитя, — мовила вона повним презирства голосом. — Та брат знайшов жінку, щоб вичистила мене. Роберт навіть не дізнався. Правду кажучи, я почувала відразу до найменшого його доторку, а у себе не пускала багато років. Я знаю інші способи задовольнити його, коли він раптом полишає своїх шльондр і ввалюється до мене у покої. Що б ми не робили, король зазвичай буває такий п’яний, що до ранку усе забуває.

Як усі могли так засліпнути? Правда лежала перед ними увесь час, написана на обличчях дітей. Неда занудило.

— Я пам’ятаю Роберта у день, коли він прийняв престол. Він був король до останньої волосини, — тихо мовив Нед. — Його кохали усім серцем тисячі інших жінок. Звідки у вас така ненависть до нього?

Її очі спалахнули у сутінках зеленим вогнем, як у левиці — знаку її дому.

— Надвечір після весільного бенкету, вперше наодинці в опочивальні, він назвав мене іменем вашої сестри. Він лежав на мені, смердів вином і шепотів «Ліанна».

Нед Старк згадав бліді блакитні троянди, і на якусь мить на його очі навернулися сльози.

— Не знаю, кого з вас мені шкода більше.

Королеву це, здається, розважило.

— Жалійте себе, пане Старк. А мене не треба.

— Ви знаєте, що я повинен зробити.

— Повинні? — Вона поклала йому руку на здорову ногу, трохи вище коліна. — Справжній чоловік робить те, що хоче, а не те, що повинен.

Її пальці легко пробігли по його стегну, натякаючи на заманливе.

— Державі потрібна сильна Правиця. Джофові ще багато років до повноліття. Ніхто не хоче нової війни, а найменше я.

Її рука торкнулася його обличчя, тоді волосся.

— Буває, що друзі стають ворогами, то чому вороги не можуть стати друзями? Ваша жінка за тисячі верст звідси, а мій брат утік. Будьте до мене ласкавіші, Неде, і ви не пошкодуєте, присягаюся вам.

— Ви пропонували те саме і Джонові Арину?

На це вона дала йому ляпаса.

— Я носитиму його як почесну відзнаку, — сухо промовив Нед.

— Кажете про честь?! — визвірилася вона. — Та як ви смієте вдавати переді мною саме шляхетство?! Ви маєте власного байстрюка, я сама його бачила. Цікаво, хто була його мати? Якась дорнійська селянка, яку ви гвалтували, поки горіла її хата? Проста шльондра? Або невтішна сестра загиблого — панна Ашара? Вона кинулася у море, як мені казали. Чого б це? У горі за братом, якого ви вбили, або за дитиною, яку вкрали? Скажіть-но, мій найшляхетніший пане Едарде, чим же це ви відрізняєтеся від мене, Хайме або Роберта?

— Щонайперше, — відказав Нед, — я не вбиваю дітей. Вам краще послухати мене, люба пані, бо я казатиму тільки раз. Коли король повернеться з ловів, я покладу перед ним усю правду. До того часу ви маєте зникнути. Разом з дітьми. І до того ж не у Кастерлі-на-Скелі. На вашому місці я б сів на корабель до Вільних міст, або й ще далі: до Літніх островів або порту Ібен. Так далеко, як тільки дме вітер.

— Вигнання, — мовила вона. — То гірка чара.

— Солодша, аніж та, що ваш батько подав дітям Раегара, — відповів Нед, — і краща, ніж ви заслужили. Вашому батькові та братам найліпше буде поїхати з вами. Золото пана Тайвина купить вам усі вигоди життя та мечі найманців, аби зберегти його у безпеці. А про безпеку вам доведеться подбати. Можу обіцяти, що куди б ви не втекли, гнів Роберта наздоганятиме вас. Аж за краєм світу, якщо знадобиться.

Королева підвелася.

— А як щодо мого гніву, ясновельможний пане Старк? — запитала вона неголосно. Її очі блукали його обличчям. — Треба вам було забрати корону собі, ба тоді ніхто не заважав. Хайме казав мені, як ви знайшли його на троні у день падіння Король-Берега і зігнали звідти. Ото була ваша хвилина слави. Ви мали би піднятися сходами, та й сісти на трон. А ви зробили таку прикру помилку.

— Я наробив помилок стільки, що ви собі й не уявляєте, — мовив Нед, — але то не була одна з них.

— Та була ж, пане князю, — заперечила Серсея. — Коли граєш у гру престолів, то виграєш або гинеш. Середнього не буває.

Вона вдягла каптура, аби сховати побите обличчя, і залишила його у темряві побіля дубу, в тиші божегаю, під чорно-синім небом. Угорі потроху з’являлися зірки.

Даянерис V

Серце парувало у прохолодному вечірньому повітрі, коли хал Дрого поставив його — сире та скривавлене — перед нею. Руки він мав у крові по самі лікті. Позаду нього кревноїзники стояли навколішки на піску біля туші дикого коня з кам’яними ножами у руках. Коняча кров здавалася чорною в жовтогарячому блиманні смолоскипів, закріплених на високих крейдяних стінах ями.

Попередня
-= 206 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар