Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Дані легенько торкнулася свого м’якого опуклого черевця. Піт зібрався на шкірі намистинками, стікав по лобі. Вона відчувала, як на неї дивляться баби — старезні знахарки Ваес Дотраку з темними та блискучими, мов вилощений кремінь, очима на зморшкуватих обличчях. Вона не мала права здригнутися чи бодай якось показати переляк. «Я — кров дракона», мовила вона до себе, а тоді взяла серце огиря обома руками, піднесла до рота і вчепилася зубами у тверду жилаву плоть.

Тепла кров наповнила рота і потекла підборіддям. Вона трохи не вдавилася її смаком, але примусила себе прожувати і ковтнути. Кінське серце, за вірою дотракійців, мало дати її синові силу, швидкість та хоробрість. Але тільки якщо вона з’їсть усе без останку. Якби вона вдавилася кров’ю чи виблювала м’ясо, це стало б поганим знаменням: дитина могла народитися мертвою, слабкою, спотвореною… або навіть дівчинкою.

Служниці готували її до обряду заздалегідь. Незважаючи на примхи материнського шлунку, які турбували її вже два місяці, Дані з’їдала цілі миски напівзагуслої крові, аби звикнути до смаку. Іррі примушувала її жувати смужки сушеної конятини, доки щелепи не починали боліти. Перед обрядом вона голодувала цілу добу в надії, що сире м’ясо краще втримається в голодному шлунку.

Серце дикого огиря складалося з суцільних міцних м’язів. Дані шарпала його зубами і довго жувала кожен шматок. У священних межах Ваес Дотраку, під сінню Матері Гір не дозволялося мати нічого сталевого та гострого, і серце їй довелося розривати зубами та нігтями. Шлунок нудило і вивертало, але вона їла далі, уся вимазана серцевою кров’ю, яка аж вибухала соковито в неї на губах з кожним укусом.

Хал Дрого простояв увесь час, що вона їла, з лицем, застиглим незгірш спижевого щита. Довга чорна коса блищала від олії. Вуса були перехоплені золотими кільцями, у косу заплетені золоті дзвіночки, стан обіймав пас із золотих блях, а груди лишалися оголеними. Вона дивилася на чоловіка кожен раз, коли втрачала віру в свої сили: дивилася, жувала і ковтала, жувала і ковтала, жувала і ковтала. Ближче до кінця Дані здалося, що у чорних мигдалевих очах хала блимнула люта гордість за неї, але вона не була певна. Обличчя хала дуже рідко виказувало його думки та почуття.

І от нарешті все скінчилося. Вона примусила себе ковтнути останній шматок; щоки та пальці липнули від крові. Тільки тоді вона перевела очі знову на старих бабів-дошхалін.

— Халакка дотрае мр-анха! — проголосила вона найкращою дотракійською, на яку спромоглася. «Всередині мене скаче князь!» Вона кілька днів повторювала це речення зі служницею Джихікі.

Найстаріша з бабів — зігнута, зморшкувата, суха, з єдиним чорним оком — звела руки догори.

— Халакка дотрае! — заверещала вона. «Князь скаче!»

— Він скаче! — відповіли інші жінки.

— Рах! Рах! Рах хадж! — заголосив увесь дошхалін. «Хлопчик, хлопчик, міцний хлопчик!»

Схожі на клекіт спижевих птахів, закалатали дзвони. Довго і низько загув бойовий ріг. Баби почали виспівувати славу богам. Під мальованими шкіряними жилетками туди-сюди розгойдувалися їхні зів’ялі груди, виблискуючи від олії та поту. Служники-євнухи кидали оберемки сухої трави у велику спижеву жарівницю, і до місяця та зірок підіймалися хмари запашного диму. Дотракійці вважали зорі конями, зробленими з вогню — великим табуном, який вночі проноситься небом.

Коли піднявся дим, співи припинилися; найстаріша з бабів заплющила єдине око, аби краще вдивитися у майбутнє. Впала повна тиша — така, що Дані почула віддалене цвірінькання нічних птахів, шипіння та тріск смолоскипів, тихий плюскіт води у озері. Дотракійці витріщилися на халісі темними, як ніч, очима і чекали.

Хал Дрого поклав свою руку на Даніну. Вона відчула, як чоловік напружився. Навіть такий могутній хал, як Дрого, взнавав страх, коли дошхалін вдивлялися у дим майбутнього. За її спиною служниць трясло, неначе пропасницею.

Нарешті баба розплющила око і підняла руки.

— Я бачила його обличчя і чула грім його копит, — проголосила вона тонким переривчастим голосом.

— Грім його копит! — проспівали інші.

— Швидкий, як вітер, він мчить уперед, а за ним його халазар укриває землю. Воїнів у ньому без ліку, а в руках у них арахи сяють, мов стебла ніж-трави. Лютим, як буря, виросте юний хал. Вороги тремтітимуть перед ним, а їхні дружини литимуть криваві сльози і роздиратимуть власну плоть від горя. Дзвіночки у волоссі співатимуть його прихід, і молочні люди у кам’яних шатрах жахатимуться його імені.

Стара затремтіла і зиркнула на Дані так, наче й сама злякалася.

— Князь скаче! Скаче огир, що покриє весь світ!

Попередня
-= 207 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар