Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Шовковий дах над трапезною палатою хала Дрого був згорнутий, і досередини вони зайшли при світлі місяця. З трьох величезних, обкладених каменем вогняних ям у небо виплигували язики полум’я зо десять стоп заввишки. У повітрі літав чад від смаженого м’яса та сморід кобилячого кумису. Коли вони ввійшли, в трапезній вже було повно людей і стояв гармидер; на подушках повсідалися усі ті, кому слави імені та шани людей не вистачило, аби бути присутніми при обряді. Коли Дані в’їхала під арочний вхід і рушила проходом посередині, на неї обернулося кожне око у палаті. Дотракійці вигукували щось про її живіт та груди, вітали життя всередині неї. Вона не розбирала усього, але ясно чула одне речення, яке волали тисячі голосів: «Огир, що покриє світ!».

Високо у нічне небо злітав стукіт барабанів та ревище рогів. Напівголі жінки крутилися й танцювали на низьких столах поміж шматків печеного м’яса та мисок зі сливами, фініками і гранатами. Багато чоловіків вже повпивалися кумисом, але Дані знала, що сьогодні тут не будуть дзвеніти арахи, бо носіння клинків і пролиття крові суворо заборонялося у святому місті.

Хал Дрого зліз з коня і зайняв місце на високій лаві. Халові Джомо та халові Ого, які раніше прибули до Ваес Дотраку зі своїми халазарами, відвели почесні місця одесну та ошую хала Дрого. Під ними сіли кревноїзники трьох халів, а ще нижче — чотири дружини хала Джомо.

Дані злізла зі срібної та віддала повід одному з невільників. Поки Дорея та Іррі розкладали для неї подушки, вона шукала брата. Навіть через заповнену людом палату Візериса мало бути видно завдяки блідій шкірі, сріблястому волоссю і жалюгідним лахам замість дотракійської одежі. Та він усе не траплявся їй на очі.

Погляд її ковзнув по переповнених столах уздовж стін, де на заяложених ряднах та прибитих подушках сиділи чоловіки з косами ще коротшими, ніж їхня чоловіча міць. Але й там вона бачила тільки чорні очі та мідні обличчя. Коло середини палати, близько до середньої вогняної ями, вона вгледіла пана Джорага Мормонта. Його місце означало якщо й не найвищі почесті, то принаймні достатню шану: дотракійці поважали лицаря за вправність з мечем. Дані надіслала Джихікі, аби та привела його до її столу. Мормонт негайно з’явився і миттю впав на одне коліно.

— Халісі, — мовив він, — слухаю ваших наказів.

Вона поплескала по шкіряній подушці коло себе:

— Сідайте, побалакаймо.

— Дякую за високу честь.

Лицар всівся на подушку, схрестивши ноги. Перед ним схилила коліна невільниця, пропонуючи дерев’яну тарелю дозрілих фіг. Пан Джораг узяв одну і розкусив навпіл.

— Де мій брат? — запитала Дані. — Він мусив з’явитися хоча б на учту.

— Я бачив його милість вранці, — відповів лицар. — Сказав, що піде на Західний Базар пошукати вина.

— Вина? — перепитала Дані. Вона знала, що Візерис не терпить кумису, звичного напою дотракійців, тому цими днями вдався ходити по базарах і пиячити з купцями з великих західних та східних караванів. Їхнє товариство, схоже, більше припало йому до душі, аніж товариство сестри.

— Так, вина, — підтвердив пан Джораг, — а ще він хотів набрати затяжців у своє військо з тих сердюків, що стережуть каравани.

Служниця поставила перед ним кров’янку, і лицар вчепився у неї обома руками.

— Чи розумно він чинить? — запитала Дані. — Він же не має золота, аби наймати військо. А раптом його зрадять?

Охоронці караванів рідко турбувалися про якусь там вояцьку честь, а Узурпатор з Король-Берега добре заплатить за голову її брата.

— Ви мали б піти з ним, аби вберегти від біди. Ви присягали йому мечем.

— Зараз ми у Ваес Дотраку, — нагадав їй лицар. — Тут нікому не дозволено мати при собі меча або проливати людську кров.

— І все ж люди помирають навіть тут, — зазначила Дані. — Мені розповідала Джихікі. Деякі купці мають при собі євнухів — сильних здорованів, які можуть вдавити злодія пасмом шовку. Крові не пролито — богів не розгнівано.

— То сподіваймося, що вашому братові стане розуму нічого не красти.

Пан Джораг витер долонею жир з рота і нахилився через стіл.

— Він хотів забрати ваші драконячі яйця, поки я не попередив, що відріжу йому руки, якщо він бодай торкнеться їх.

На якусь мить Дані втратила мову.

— Мої яйця… але ж вони мої, магістрат Іліріо подарував їх мені на весілля, та й навіщо вони Візерисові… це ж просто камені…

— Те саме можна сказати про рубіни, діаманти і вогняні опали, принцесо… а драконячі яйця набагато рідші та коштовніші. Ті купці, з якими він пиячить, охоче продадуть власні яйця за один з таких каменів, а за всі три Візерис матиме стільки затяжців, скільки забажає.

Попередня
-= 209 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар