Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

А Дані ж нічого не знала, навіть не підозрювала…

— Тоді… хай забирає. Йому не треба красти, достатньо попросити. Він мій брат… і мій законний король.

— Так, він ваш брат, — визнав пан Джораг.

— Ви не розумієте, добрий лицарю, — мовила вона. — Моя мати померла, народжуючи мене. Мій батько та брат Раегар загинули ще раніше. Я б не знала навіть їхніх імен, якби мені не розповів Візерис. В мене залишився тільки він. Лише він один. Більше в мене нікого в світі нема.

— То було раніше, — заперечив пан Джораг. — Але зараз все інакше, халісі. Тепер ви дотракійка. У вашому череві скаче огир, що покриє світ.

Він простяг келиха, і невільниця налила туди кумису: кислого, грудкуватого, з різким запахом.

Дані відіслала невільницю помахом руки. Від одного запаху її нудило, а виблювати кінське серце, з’їдене у таких муках, вона не мала наміру.

— Що це означає? — запитала вона. — Хто такий той огир? Усі кричать про нього, але я нічого не розумію.

— Огир — то хал над халами, обіцяний у стародавньому пророцтві, дитино. Він зведе дотракійців у один халазар і поскаче з ними до кінців землі. Так проречено здавна. Усі племена світу стануть його табуном.

— Овва, — тихо мовила Дані й розгладила шовк на круглому черевці. — Я назвала його Раего.

— Від цього імені в Узурпатора кров захолоне в жилах.

Раптом її за лікоть засмикала Дорея.

— Мосьпані, — гарячково зашепотіла вона, — там ваш брат…

Дані подивилася углиб довгої палати без даху і справді побачила його. Він крокував до неї з такими вихилясами, що вона зрозуміла: своє вино він на базарі знайшов… а разом з ним і щось схоже на хоробрість.

На братові був кармазиновий шовк, заплямований і заяложений у дорозі. Кирея та рукавиці колись були чорного оксамиту, але давно вицвіли від сонця. Чоботи висохли та розтріскалися, сріблясте волосся сплуталося і загидилося. При боці у шкіряних піхвах висів меч. Саме на нього дивилися дотракійці, поки Візерис ішов проходом. Навколо Дані здіймався грізний вал прокльонів, погроз та похмурого бурмотіння. Гарячковий стукіт барабанів, як і вся інша музика, поступово завмер.

Серце їй перехопило від передчуття чогось жахливого.

— Підіть до нього, — наказала вона панові Джорагу. — Зупиніть його. Приведіть сюди. Скажіть, хай забирає драконячі яйця, якщо прийшов по них.

Лицар скочив на ноги і ринув виконувати наказ.

— Де моя сестра? — п’яно заволав Візерис. — Я прийшов бенкетувати. Як ви насмілилися їсти без мене? Ніхто не їсть поперед короля. Де вона? Та хвойда не заховається від дракона.

Він зупинився коло найбільшої з трьох вогняних ям, витріщаючись на обличчя дотракійців. У палаті сиділо п’ять тисяч людей, але тільки жменька з них знала посполиту мову. Проте незрозумілі слова нікому не заважали бачити, що Візерис п’яний, як чіп.

Пан Джораг швидко підскочив до принца, щось зашепотів йому на вухо і вхопив за руку, але Візерис вирвався.

— Прибери руки! Ніхто не сміє торкатися дракона без його дозволу!

Дані поглянула занепокоєно на високу лаву. Хал Дрого щось сказав до інших халів коло себе. Хал Джомо вишкірився, а хал Ого зареготав уголос.

Зачувши сміх, Візерис підняв очі.

— Хале Дрого, — буркнув він майже ввічливо. — Я прийшов до вас на учту.

Хитаючись, він рушив геть від пана Джорага, намірюючись підсісти до трьох халів на високій лаві.

Хал Дрого підвівся, виплюнув десяток слів дотракійською так швидко, що Дані жодного не зрозуміла, і тицьнув пальцем. Пан Джораг переклав:

— Хал Дрого каже, що ваше місце там.

Візерис зиркнув туди, куди вказував хал. Позаду довгої палати, у кутку біля стіни, глибоко в тіні, щоб сховатися від очей ліпших за них людей, сиділи найнижчі з нижчих: хлопчаки, які ще не нюхали крові, старці з каламутними очима та скам’янілими суглобами, недоумки та каліки. Далеко від м’яса і ще далі від честі.

— То не місце для короля, — бундючно заявив брат.

— То є місце, — відповів хал Дрого посполитою мовою, якої його навчила Дані, — для Король-Стерті-Ноги.

Він ляснув у долоні.

— Воза! Подати воза для хала Раггата!

П’ять тисяч дотракійців почали реготати та галасувати. Пан Джораг стояв позаду Візериса і кричав щось йому на вухо, але гармидер у палаті стояв такий, що Дані його слів не розчула. Її брат заволав щось у відповідь, двоє чоловіків сахнулися, а пан Мормонт збив Візериса з ніг на підлогу.

Данін брат оголив меча.

Оголена сталь сяйнула страшним червоним блиском у миготінні багать з вогняних ям.

— Геть від мене! — засичав Візерис.

Пан Джораг відступив на крок, і брат сяк-так зіп’явся на ноги. Він замахав над головою мечем — клинком, якого йому позичив магістрат Іліріо, аби зробити більш схожим на короля. З усіх боків його кляли страшними словами дотракійці.

Попередня
-= 210 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар