Слава ЗСУ!

Кайн і Томард вели Неда назад через міст, коли з Маегорового Острогу виник пан Ренлі.

— Пане Едарде, — покликав він, — з вашої ласки, хвильку вашого часу.

Нед зупинився.

— Слухаю вас.

Ренлі підійшов ближче.

— Хай ваші люди відійдуть.

Вони стрілися на середині мосту, а під ними лежав сухий ров. Місяць висріблював страшні сталеві гостряки, які витикалися з його дна.

Нед майнув рукою. Томард і Кайн вклонилися та з належною повагою відійшли геть. Князь Ренлі сторожко зиркнув на пана Бороса на дальньому кінці мосту, тоді на пана Престона у дверях позаду.

— Щодо тієї грамоти. — Він нахилився ближче. — То ж був привілей про намісництво? Мій брат призначив вас намісником і господарем на державі, так?

Князь не чекав відповіді.

— Майте на увазі, пане, що моя особиста сторожа складається з тридцятьох вояків, а ще є друзі: лицарі та всяке панство. Дайте мені годину, і у ваших руках буде сотня мечів.

— І що ж мені робити з сотнею мечів, любий пане?

— Вдарити першим! Зараз, поки замок ще спить. — Ренлі знову зиркнув на пана Бороса і стишив голос до гарячкового шепотіння. — Треба відібрати Джофрі в матері та утримати в себе. Привілей — то одне, але королівством володіє той, хто володіє королем. Слід також схопити Мирцелу та Томена. Щойно її діти будуть в нас, Серсея не насмілиться перечити. Рада затвердить вас як князя-намісника і опікуна короля Джофрі.

Нед кинув на Ренлі холодний погляд.

— Роберт ще живий. Боги можуть зглянутися над ним. Якщо ж ні, то я скличу раду для оголошення його останньої волі та розгляду справи про наслідування престолу. Але не безчестиму останні години короля у цьому світі, проливаючи кров у його палатах і витягаючи переляканих дітей з їхніх ліжок.

Князь Ренлі ступив крок назад, напружений, мов тятива.

— Кожна мить затримки дає Серсеї час на приготування. Поки Роберт помре, може бути вже пізно… для нас обох.

— Тоді нам слід молитися, щоб Роберт не помер.

— На це надії небагато.

— Інколи боги мають милість до людей.

— Боги — інколи. Ланістери — ніколи.

Князь Ренлі обернувся і пішов назад через рів. До башти, де помирав його брат.

Повернувшись до покоїв, Нед відчув страшну втому та сум, але про сон не могло бути й мови. Тільки не зараз. «Коли граєш у гру престолів, то виграєш або гинеш», сказала йому Серсея Ланістер у божегаї. Він спитав себе, чи правильно відмовив князеві Ренлі. Йому не смакували всі ці заколоти, а погрожувати дітям він вважав конче безчесним, але ж… якщо Серсея обере боротьбу замість втечі, то сотня Ренліних бійців стане йому в пригоді. Та й більше б не завадило.

— Мені потрібен Мізинець, — мовив він до Кайна. — Якщо його немає в покоях, то візьми скільки треба людей і обшукай кожен винний льох, кожен бурдей у Король-Березі, поки не знайдеш. Приведи його до мене ще до світанку.

Кайн вклонився і пішов виконувати наказ, а Нед обернувся до Томарда.

— «Відьма вітрів» має відійти з вечірнім відпливом. Ти обрав супровід?

— Десятьох, Портер за старшого.

— Візьми двадцятьох, очолиш сам, — наказав Нед. Портер був хоробрий вояк, але надто впертий. Аби наглядати за дочками, потрібен був хтось розсудливіший та хитріший.

— Як накажете, мосьпане, — відповів Том. — От за чим не сумуватиму, то за цим клятим містом. Хочу вже дружину побачити.

— Перш ніж повернути на північ, ти пройдеш біля Дракон-Каменя. Мені треба, щоб ти завіз туди листа.

Том глянув на хазяїна якось сторожко.

— На Дракон-Камінь, мосьпане?

Про острівну твердиню дому Таргарієн ходили різні зловісні чутки.

— Накажеш капітанові Косу підняти мій прапор, щойно він з’явиться у виду острова. Вони там можуть остерігатися непроханих гостей. Якщо капітан стане впиратися, переконай його за всяку ціну. Я напишу листа, якого ти віддаси в руки князеві Станісу Баратеону. Нікому іншому. Не його управителю, не очільникові його варти, не його вельможній дружині. Тільки самому князеві Станісу.

— Як накажете, мосьпане.

Коли Томард пішов, князь Едард Старк втупився у полум’я свічки, що горіла коло нього на столі. На нього накотило шалене горе. Він не хотів нічого, крім піти до божегаю, впасти на коліна перед серце-деревом і молитися за життя Роберта Баратеона, який був йому більше, ніж брат. Потім люди шепотітимуться, що Едард Старк зрадив дружбу свого короля і позбавив законного спадку його синів. Але він сподівався, що боги бачать правду, і Роберт теж знатиме її у землі, що лежить за межею смерті.

Нед вийняв останню грамоту, підписану королем. Сувій цупкого білого пергамену, запечатаний золотим воском. Кілька коротких слів і пляма крові. Яка крихітна різниця між перемогою та поразкою, між життям та смертю.