Слава ЗСУ!

— Ми? — перепитав Нед.

Мізинець здвигнув плечима.

— Вам потрібен хтось, хто б поділяв ваш тягар. Запевняю, я візьму недорогу ціну.

— Ціну. — Голос Неда був крижаний. — Пане Баеліше, ви пропонуєте мені брати участь у державній зраді.

— Це так зватиметься, тільки якщо ми програємо.

— Ви забуваєтеся, — мовив Нед. — Забуваєте Джона Арина. Забуваєте Джорі Каселя. А ще ви забуваєте оце.

Він витяг кинджала і поклав його на стіл. Драконяча кістка і валірійський булат. Лезо тонке, як різниця між праведним та грішним, правдою та кривдою, життям та смертю.

— Вони надіслали посіпаку, аби врізати горлянку моєму синові, пане Баеліше.

Мізинець зітхнув.

— Так, на жаль, забув. Прошу вибачити. Я забув на хвильку, що розмовляю зі Старком.

Він скривив губи.

— То що: Станіс і війна?

— Іншого не дано. Станіс є законним спадкоємцем.

— Не смію сперечатися з паном господарем. То чого ж вам тоді треба від мене? Певна річ, не моєї розумної поради.

— Я спробую забути про вашу… розумну пораду, — з огидою відповів Нед. — Я викликав вас, аби прохати про допомогу, яку ви обіцяли Кетлін. Для нас усіх настала небезпечна година. Роберт призначив мене намісником, це дійсно так, але в очах світу Джофрі є його сином та спадкоємцем. Королева має при собі тузінь лицарів та сотню стражників, які виконають будь-який її наказ… і цього вистачить, аби зім’яти залишки моєї сторожі. Хтозна, поки ми тут балакаємо, її брат Хайме, можливо, вже йде на Король-Берег з ланістерівським військом за спиною.

— А ви за спиною війська не маєте. — Мізинець погрався з кинджалом на столі, повільно обертаючи його пальцем. — Князь Ренлі та Ланістери не плекають один до одного любові. Спижевий Йон Ройс, пан Балон Лебедин, пан Лорас, пані Танда, близнюки Рожвини… всі вони мають тут, при дворі, супроводи з лицарів та стражників.

— Ренлі має особисту варту з тридцяти вояків, а решта і того менше. Цього не досить, навіть якщо усі напевне віддадуться під мою руку. Мені потрібні золотокирейники. Міська варта складається з двох тисяч вояків, які присягнулися обороняти дитинець, місто і королівський мир.

— Але ж коли королева проголосить одного короля, а Правиця — іншого, чий мир вони боронитимуть?

Пан Петир тицьнув у кинджала на столі пальцем, примусивши його крутитися. Кинджал все крутився і крутився, перевалюючись. Нарешті він сповільнився і зупинився, вказуючи вістрям на Мізинця.

— Бачите, от вам і відповідь, — промовив він, посміхаючись. — Вони підуть за тим, хто платитиме.

Він відкинувся назад і втупився Недові просто у обличчя, насмішкувато виблискуючи сіро-зеленими очима.

— Ви, Старку, носите свою честь, як панцерний обладунок. Гадаєте, що він вас захищає, а насправді сповільнює і тягне до землі. Ось подивіться зараз на себе. Самі ж знаєте, навіщо мене покликали. Самі знаєте, про що хочете просити. Самі знаєте, як мусите вчинити… але вважаєте це за безчестя, і раптом слова стають вам поперек горла.

Нед відчув, як від напруги заскніла шия. Якусь мить він був такий розлючений, що не наважувався вимовити й слова.

Мізинець засміявся.

— Мені слід було б примусити вас проказати потрібні слова, та не бійтеся, добрий мій пане… я не такий жорстокий. Заради моєї любові до Кетлін я піду до Яноса Слинта цієї ж години і забезпечу вам підтримку міської варти. На це вистачить шести тисяч золотих. Третину отримає сам тисяцький, третину — його сотники, і ще третину — самі вояки. Можна було б купити їх і за половину ціни, та краще не ризикувати.

Посміхаючись, він підняв кинджала зі столу і простягнув його Недові руків’ям уперед.

Джон VI

Джон снідав яблучним пирогом та кров’янкою, коли на лаву поруч плюхнувся Семвел Тарлі.

— Мене покликали до септу, — схвильовано зашепотів Сем. — Мене забирають з навчання. Я стану братчиком, як і всі ви. Ой леле, що ж це робиться?

— Невже правда?!

— Чистісінька! Я маю допомагати маестрові Аемону в бібліотеці та з круками. Йому потрібен хтось письменний.

— В тебе добре вийде, — відповів Джон із посмішкою.

Сем занепокоєно озирнувся навколо.

— Чи не час іти? Я не повинен спізнитися, бо вони ще передумають.

Поки вони перетинали порослий бур’яном двір, Сем трохи не стрибав. День був теплий та сонячний. Боками Стіни стікали та капотіли струмочки талої води, від якої крига сяяла та іскрилася на сонці.

Всередині септу великий кришталь всотував вранішнє світло, що лилося крізь південні вікна, і кидав на вівтар кольорову веселку. В Пипа відпала щелепа, коли він побачив Сема. Ропух тицьнув Грена у ребра. Але ніхто не насмілився сказати ані слова. Септон Келадар махав кадилом, наповнюючи повітря пахощами, що нагадали Джонові про невеличкий септ пані Старк у Зимосічі. Септон задля такої нагоди навіть протверезів.