Слава ЗСУ!

— Твій батько хоче тебе бачити.

Ар’я зробила була крок уперед, та Сиріо Форель утримав її за руку.

— Чому це раптом дон Едард посиляє ляністерські люди, а не свої влясні? Я питаюся.

— Ти знай своє місце, танцюра, — мовив пан Мерин. — То не твій клопіт.

— Мій батько нізащо не послав би вас, — проказала Ар’я. Вона схопила до рук свого дерев’яного меча. Ланістерівці зареготали.

— Поклади дрючка, дівчинко, — мовив до неї пан Мерин. — Я є присяжним братом Королегвардії, Братства Білих Мечів.

— Так само, як Крулеріз, що вкоротив віку старому королю, — відповіла Ар’я. — Я не хочу з вами йти, і не піду.

В пана Мерина Транта урвався терпець.

— Схопити її, — наказав він воякам і опустив забороло шолома.

Троє з них рушили уперед, тихо подзенькуючи кольчугами на кожному кроці. Зненацька Ар’я злякалася. «Страх ріже глибше за меч», сказала вона собі, щоб втамувати гупання серця.

Сиріо Форель встав між ними, легенько постукуючи дерев’яним мечем по чоботі.

— Ану статті отам. Ви є чоловіккі або собаккі, щоб нападатті на мале дитя?

— Пішов геть, дідугане, — мовив один з кармазинників.

Меч Сиріо свиснув у повітрі й задзвенів на його шоломі.

— Я є Сиріо Форель, і ви казатті до мене з належною пошаною.

— Лисий вилупок. — Стражник витяг меча. Палиця свиснула ще раз, невидима у повітрі. Ар’я почула гучний дзвін впущеного меча на кам’яній підлозі.

— Руку зламав! — засичав крізь зуби стражник, притискаючи до себе поламані пальці.

— Як для танцюриста, ти швидко рухаєшся, — мовив пан Мерин.

— Як для льїцаря, до тебе повільно докодить, — відповів Сиріо.

— Вбийте браавосця та приведіть дівча, — наказав лицар у білому обладунку.

Четверо ланістерівських стражників оголили мечі. П’ятий, якому зламали пальці, сплюнув і витяг лівою рукою кинджала.

Сиріо Форель цокнув язиком, ковзнув у стійку браавоського водотанцівника, відкриваючи ворогові тільки бік.

— Ар’я-дитино, — покликав він, не дивлячись на неї, не зводячи очей з ланістерівців, — танці на сьогодні скінчені. Краще тобі піти. Біжи до батька.

Ар’я не хотіла його залишати, але він навчив її слухатися своїх наказів.

— Прудка, мов олень, — прошепотіла вона.

— Таки-так, — відповів Сиріо Форель, зустрічаючи ланістерських нападників.

Ар’я відступила, міцно стискаючи у руці власного дерев’яного меча. Споглядаючи за Сиріо зараз, вона зрозуміла, що на уроках він з нею просто бавився. Кармазинники наступали на нього з трьох боків зі сталевою зброєю у руках, у кольчугах на грудях і плечах, зі сталевими пластинами на причинних місцях. Але їхні ноги були вкриті тільки шкірою, на руках не було рукавиць, а шоломці мали носові стрілки, та не мали заборол.

Сиріо не чекав, коли вони прийдуть, а крутнувся наліво. Ар’я ніколи не бачила, щоб людина рухалася так швидко. Він зупинив одного меча своєю палицею і рвучко ухилився від другого. Втративши рівновагу, другий вояк врізався у першого. Сиріо приклався йому чоботом по спині, й обидва кармазинники впали разом. Третій стражник перестрибнув через них, рубаючи водотанцівника по голові. Сиріо пірнув під його клинок і уколов знизу вгору. Стражник упав з лементом, а з червоної мокрої ями на місці його лівого ока ринула кров.

Тим часом підводилися ті двоє, які впали раніше. Сиріо розбив одному ногою обличчя і здер з іншого сталевого шишака. Вояк з кинджалом тицьнув своєю зброєю, але Сиріо піймав удар на шолом і розтрощив колінну чашку нападника своєю палицею. Останній кармазинник вилаявся і кинувся у атаку, рублячи мечем обіруч. Сиріо крутнувся вправо, жорстокий удар втрапив воякові без шолома між шиєю і плечем саме тоді, коли він підвівся навколішки, і розпанахав кольчугу, варену шкіру та живу плоть. Той заверещав, а поки його вбивця намагався вивільнити зброю, Сиріо пхнув його дерев’яним мечем у борлака. Стражник придушено схлипнув, відступив назад, ухопився за горло і посинів обличчям.

За той час, що Ар’я дісталася задніх дверей до кухні, п’ятеро вояків лежали непритомні, вмирали або вже вмерли. Вона почула прокльони пана Мерина Транта.

— Кляті безрукі йолопи, — бурмотів він, витягаючи меча-півторака з піхов.

Сиріо Форель знову став у стійку і цокнув язиком.

— Ар’я-дитино, — покликав він, не дивлячись на неї, — ану зникни негайно.

«Дивись очима», вчив він її. Вона бачила ось що: лицаря у світлому повному обладунку від п’ят до голови, з вкритими металом ногами, руками і горлом, з очима під високим білим шоломом, з гострою крицею у руках. Проти цього: Сиріо у шкіряному жилеті, з дерев’яним мечем у руках.