Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Привиде, що таке? — покликав він тихо. Вовк повернув голову і глянув на нього згори, шкірячи ікла у мовчазному гарчанні. «Чи він з глузду з’їхав?», спитав себе Джон.

— Це ж я, Привиде, — пробурмотів він, намагаючись не показати страху. Але не міг подолати шаленого тремтіння. Коли це стало так холодно?

Привид сахнувся від дверей. Там, де він шкрябав дерево, залишилися глибокі сліди. Джон спостерігав за звіром, з кожною миттю все більше непокоячись.

— Там хтось є, так? — прошепотів він. Лютововк принишк і відповз назад; хутро на карку стало дибки.

«Вартовий», подумав він, «коло моїх дверей поставили вартового. Привид чує його через двері, ото й усе.»

Джон повільно зіп’явся на ноги. Його трусило, і він нічого не міг поробити, тільки шкодував, що не має меча. За три швидкі кроки він допався до дверей, вхопив ручку, потягнув досередини. І трохи не підстрибнув від гучного скрипу завіс.

Зім’яклий вартовий лежав поперек вузьких сходів, витріщаючись вгору. Так, вгору, хоча лежав на животі. Голова вартового була вивернута спереду назад.

«Неможливо», сказав собі Джон. «Це Воєводська Вежа, її вартують вдень і вночі. Такого просто не могло статися, в мене нічні жахи.»

Привид ковзнув мимо, вибіг у двері. Вовк рушив був догори сходами, тоді зупинився, зиркнув на Джона. Саме тоді Джон і почув звуки: тихе човгання чобіт по каменю, брязкіт клямки, яку відчиняли. Чулося воно згори, з покоїв князя-воєводи.

Нічний жах виявився не сном.

Меч вартового не був навіть вийнятий з піхов. Джон став на коліна і видобув його. Руків’я зброї в долоні додало сміливості. Він рушив угору сходами, Привид мовчки скрадався попереду. За кожним поворотом сходів ховалися тіні. Джон просувався сторожко, тицяючи вістрям меча у кожну підозрілу темну пляму.

Зненацька закричав Мормонтів крук. «Зерна!», верещав птах. «Зерна, зерна, зерна, зерна, зерна, зерна.» Привид стрибнув уперед, за ним поспішив і Джон. Двері до Мормонтової світлиці були прочинені, лютововк шуснув крізь них, а Джон зупинився у проймі з мечем у руках, даючи очам трохи звикнути. Вікна були завішені важкими запонами, у кімнаті стояла суцільна, як чорнило, темрява.

— Хто тут? — покликав він.

А тоді побачив. Тінь серед тіней скрадалася до внутрішніх дверей у келію-опочивальню Мормонта. Чоловіча подоба у чорному, в кобеняку з каптуром… а під каптуром крижане синє сяйво очей…

Привид стрибнув уперед. Звір та чоловік звалилися разом, не видавши ані зойку, ані гарчання. Покотилися, врізалися у крісло, перекинули закладеного паперами стола. Мормонтів крук ляпав крилами понад головами і верещав: «Зерна, зерна, зерна, зерна». Джон почувався сліпим, як маестер Аемон. Тримаючись спиною до стіни, він ковзнув до вікна і обірвав запони. Світлицю затопило місячне світло. Джон побачив мертві руки, що глибоко вчепилися у біле хутро, набряклі темні пальці на горлянці його лютововка. Привид крутився і клацав зубами, вимахував лапами у повітрі, але вирватися не міг.

Лякатися Джонові було нема коли. Він кинувся уперед, закричав, опустив меча, вклавши в удар усю вагу. Гостра криця прорізала рукав, шкіру, плоть і кістку, але звук вийшов якийсь не такий, як треба. Запах, що почувся слідом, був моторошно дивний і холодний; Джонові аж перехопило подих.

Він побачив на підлозі відрубану по плече руку з чорними пальцями, що судомилися в калюжі місячного світла. Привид вирвався з іншої руки та відповз геть, звісивши червоного язика з пащі.

Чоловік у каптурі підняв бліде кругле обличчя, і Джон рубонув по ньому без жодних вагань. Меч розпанахав нападника до кісток, відрубав йому половину носа, розрізав обидві щоки просто під очима. Тими самими очима, які палали, наче блакитні зірки. Джон впізнав обличчя. «Отор», подумав він, сахаючись назад. «О боги, та він же мертвий, убитий, я сам бачив.»

Він відчув, як щось вчепилося йому в гомілку. То були чорні пальці відрубаної руки. Рука повзла догори по нозі, впивалася у вовняні штани і плоть. Заволавши від огиди, Джон відірвав пальці від ноги вістрям меча і відкинув бридоту геть. Рука впала, судомлячись, стискаючи та розтискаючи пальці.

Мрець тим часом просувався уперед. Крові на ньому не було. Однорукий, з розрубаним навпіл обличчям, він, схоже, нічого не відчував. Джон виставив меча уперед.

— Ану не підходь! — вереснув він не своїм голосом.

— Зерна! — каркнув крук, — зерна, зерна.

Відрубана рука виплуталася з розідраного рукава, схожа на бліду змію з чорною головою та п’ятьма паростками пальців на ній. Привид підскочив і схопив її щелепами. Кістки пальців захрумтіли на зубах. Джон вдарив упиря по шиї, відчуваючи, як сталь прорубає тіло.

Попередня
-= 239 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар