Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

Втім, Шагга роззявляв рота незгірш від ланістерівського війська. Поза сумнівом, він за всеньке своє життя не бачив одразу стільки люду, коней та зброї. Решта гірських розбійників володіла своїми обличчями дещо ліпше, але дивувалася, мабуть, не менше. Тиріон вважав, що воно й на краще: що більше їх вразить могутність Ланістерів, то легше буде взяти їх до рук.

Корчма та стайня мало змінилися відтоді, як він їх пам’ятав, хоча від решти села лишилися хіба що розсипані камені та почорнілі основи. У дворі збудували шибеницю, тіло на ній густо вкривали круки. Коли Тиріон наблизився, вони злетіли у повітря, каркаючи та плескаючи чорними крилами. Він зліз з коня і роздивився залишки мертвої жінки. Птахи поїли губи та більшу частину щок, оголивши червоні зуби у жахливій усмішці.

— А я ж просив лише кімнату, вечерю та глек вина, — дорікнув Тиріон, зітхаючи.

Зі стайні, вагаючись, вибігли хлопчаки, аби наглянути за кіньми. Шагга свого віддавати не бажав.

— Малий не вкраде твою кобилу, — запевнив його Тиріон. — Він лише хоче дати їй вівса, водички та вичесати шерсть.

Шаггину шерсть теж не завадило б вичесати — от якби ж тільки знайти чемний спосіб запропонувати йому таку ласку.

— Даю тобі слово, коняці ніхто не зашкодить.

Люто виблискуючи очима, Шагга відпустив повід.

— Це кобила Шагги, сина Дольфа, — заревів він до стайняра.

— Якщо він її не поверне, відріжеш йому паростка і згодуєш козі, — нагадав Тиріон. — Як знайдеш козу.

Під знаком корчми, по обидва боки дверей стояло на чатах двійко стражників у кармазинових накидках та шоломах з левами на маківці. Тиріон упізнав сотника їхньої сторожі.

— Де батько?

— У залі, мосьпане.

— Мої люди хочуть трунку та частунку, — мовив Тиріон. — Будьте ласкаві.

І пішов до корчми. Туди, де сидів батько.

Тайвин Ланістер, князь Кастерлі-на-Скелі та Оборонець Заходу, прожив на світі уже половину шостого десятку років, але залишився міцним, як двадцятирічний юнак. Навіть сидячи, він не міг сховати свого високого зросту, довгих ніг, широких плечей, плаского живота. Його витончені руки були сповиті линвами м’язів. Там, де колись густе золоте волосся почало рідшати, він наказав зовсім його зголити: пан Тайвин не терпів половинчастості у діях. Підборіддя та верхню губу він також голив, але баки залишав, тож від вуха до щелепи його щоки вкривала цупка золотава парость. Очі він мав світло-зелені з золотими цятками. Колись один блазень, ще дурніший за інших дурнів своєї породи, пожартував, що навіть лайно в князя Тайвина, мабуть, помережане золотом. Люди казали, що дурник досі животіє десь у глибинах Кастерлі-на-Скелі.

Пан Кеван Ланістер, єдиний ще живий з батькових братів, саме ділив з князем Тайвином глек пива, коли Тиріон зайшов до зали. Його дядько був огрядний кремезний чоловік з лисиною та коротко підстриженою бородою круг важкого підборіддя. Саме пан Кеван побачив його першим.

— Тиріоне! — мовив він здивовано.

— Пане дядьку, — вклонився Тиріон. — Ще й пан батько. Яка радість бачити вас обох.

Князь Тайвин не рушив з місця, але кинув на сина-карлика довгий уважний погляд.

— Бачу, пліткарі дещо перебільшили у чутках про твою загибель.

— Шкода вас розчаровувати, пане батьку, — мовив Тиріон. — Не смію вимагати, аби ви підстрибували та хапали мене в обійми.

Він перетнув залу до їхнього столу, гостро відчуваючи, як з кожним кроком своїх закоротких ніг змушений хитатися з боку в бік. Щоразу під батьковим поглядом він усвідомлював свою тілесну жалюгідність з особливою силою.

— Як шляхетно з вашого боку розпочати заради мене війну, — мовив він, видираючись до крісла і наливаючи собі кухля батькового пива.

— Наскільки можу судити, розпочав її саме ти, — відповів князь Тайвин. — Твій брат Хайме ніколи б не здався так легко у полон жінці.

— То лише одна з відмінностей між Хайме та мною. А ще він трохи вищий, якщо ви помітили.

Його батько зігнорував шпильку.

— Честі нашого дому завдали образи. Я не міг не вдарити у відповідь. Ніхто не сміє проливати кров Ланістерів безкарно.

— «Мені ревти, вам слухати», — промовив Тиріон, шкірячись. Гасло Ланістерів. — Правду кажучи, моєї крові майже не пролили, хоча раз чи два пробували. А от Моррека та Джика вбили.

— Гадаю, тобі знадобляться нові люди на службу.

— Не турбуйтеся, пане батьку. Я собі кількох по дорозі підібрав.

Він ковтнув пива. Пиво було темне, хмільне, таке густе, що хоч жуй. Справді пречудове. Шкода, що батько повісив корчмарку.

— То як проходить війна?

Відповів дядько.

Попередня
-= 258 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар