Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Тепер уже недовго чекати, пані, — мовив Галіс Молен. Він сам просив про честь захищати її під час майбутньої битви — сотник сторожі Зимосічі мав на те почесне право, в якому Робб не міг йому відмовити. Кетлін була оточена тридцятьма вершниками, які мусили берегти її від усякої шкоди та доправити до Зимосічі у разі поразки. Робб хотів дати п’ятдесят; Кетлін наполягала, що досить і десяти, що синові потрібен кожен меч, кожний вояк. Вони примирилися на тридцятьох, і обоє лишилися невдоволеними.

— Коли станеться, тоді й станеться, — відповіла Кетлін. Вона розуміла: коли станеться, то буде означати смерть. Можливо, смерть Гала… або її власну, або Роббову. Смерть висить над усіма. Нічиє життя не є недоторканним. Єдина втіха — чекати, слухати шепіт у лісі, тиху музику струмка, відчувати теплий вітер у волоссі.

Зрештою, чекати — то для неї звична справа. Чоловіки її життя завжди примушували чекати на себе.

— Виглядай мене, Китичко, — казав їй батько, виїжджаючи до двору, на ярмарку або на війну. І вона виглядала, терпляче вистоюючи на мурах Водоплину, повз які текли води Червонозуба та Перекату. Батько не завжди повертався, коли обіцяв. Бувало, минали цілі дні, а Кетлін все вистоювала свою варту, визираючи поміж зубців стін або крізь бійниці, аж поки не ловила очима князя Гостера на старому брунатному мерині, що трусив собі доріжкою вздовж берега річки до пристані.

— Ти виглядала мене? — питав він, схиляючись, аби обійняти доньку. — Виглядала, Китичко?

Брандон Старк також прохав чекати його.

— Я не затримаюся надовго, моя люба панно, — присягнувся він. — Ми одружимося, щойно я повернуся.

Та коли настав обіцяний день, замість нього у септі поряд з нею стояв його брат Едард.

Нед затримався коло молодої хіба що на два тижні, а тоді помчав на війну з обіцянками на вустах. Втім, на доданок до слів він залишив їй ще й майбутнього сина. Дев’ять нових місяців з'явилося у небі, дев’ять вмерло, і у Водоплині народився Робб, а його батько все бився на війні на далекому півдні. Вона привела його у світ серед крові та муки, не відаючи, коли Нед побачить свого сина. Її сина, такого малесенького…

І тепер вона чекала на Робба… а ще на Хайме Ланістера — визолоченого лицаря, про якого люди казали, що чекати він не вміє зовсім.

— Крулеріз непосидючий норовом та швидкий на гнів, — казав Роббові її дядько Брінден. На ці слова він поставив їхні життя і надію на перемогу.

Якщо Робб і був наляканий, то жодного знаку не показував. Кетлін дивилася на сина, що рухався поміж вояків: одного поплескав по плечі, з іншим пожартував, третьому допоміг угамувати занепокоєного коня. Обладунок Робба тихенько дзвенів у лад його рухам, тільки голова лишалася непокритою. Кетлін бачила, як вітер ворушить його рудувато-брунатне волосся, і питала себе, коли ж це він так виріс. Йому п’ятнадцять, а він на зріст вже такий, як вона.

«Хай виросте ще», попрохала вона богів. «Хай зустріне свої шістнадцяті іменини, а тоді двадцяті, а тоді п’ятдесяті. Хай виросте вищим за батька і візьме на руки власного сина. Прошу вас, благаю.»

Вона дивилася на високого юнака з молодою борідкою, на лютововка, що трусив по його п’ятах, і бачила немовля, яке приклали їй до грудей у Водоплині стільки років тому.

Ніч була тепла, та від думки про Водоплин вона затремтіла. «Де вони?», питала вона себе знову і знову. Чи не міг її дядько помилитися? Так багато залежало від правдивості сказаного ним. Робб дав Чорностругові три сотні добірної кінноти і відіслав приховувати їхні переміщення.

— Хайме нічого не знає, — мовив пан Брінден, коли повернувся. — Власним життям присягаюся. Завдяки моїм лучникам до нього не долетів жоден птах. Ми бачили кількох його розвідників, але ті, що помітили нас, вже нічого не розкажуть. Малувато він їх вислав. І тепер нічого не знає.

— Скільки людей у його війську? — запитав її син.

— Дванадцять тисяч піхоти, розкиданої навколо замку трьома окремими таборами з річками поміж них, — відповів її дядько, вишкірившись такою знайомою їй усмішкою. — Іншого способу обсісти Водоплин облогою немає. Та це їх і згубить. Ще дві або три тисячі кінноти.

— Тож Крулеріз має втроє проти нашого числа, — зазначив Галбарт Гловер.

— Так-то воно так, — погодився пан Брінден, — але панові Хайме дуже бракує однієї речі.

— А саме? — спитав Робб.

— Терплячки.

Їхнє військо збільшилося відтоді, як вони вийшли з Близнюків. З Морестражу свої сили на з’єднання з ними вивів князь Язон Малістер. Це сталося тоді, коли вони обходили верхів’я Синьозуба і чвалом неслися на південь. Сповзалися й інші: заплотні лицарі, дрібне панство, різні охотники та служиві без хазяїв, що втекли на північ після розгрому війська її брата Едмура під стінами Водоплину. Вони усі гнали коней так хутко, як тільки сміли, щоб досягти мети раніше, ніж взнає Хайме Ланістер. І тепер фатальна година майже настала.

Попередня
-= 294 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар