Слава ЗСУ!

— От і не загубив. Бо напевне знаю, де він. А ти не бачив часом, де мій кінь?

Поки вони його знайшли, на полі знову засурмили до бою, і вздовж річки ринув сторожовий полк князя Тайвина. Тиріон побачив, як батько громом пронісся мимо під кармазиново-золотим прапором Ланістерів, що плескав над головою. Його оточували п’ять сотень лицарів, виблискуючи на сонці вістрями списів. Залишки строю старківців розлетілися, наче скло від удару молота.

Зі своїм напухлим ліктем, якого смикало від болю під обладунком, Тиріон не став пхатися до загальної різанини. Натомість вони з Броном пішли шукати своїх. Багацько їх знайшлося серед мертвих. Ульф, син Умара, лежав у калюжі захололої крові без руки, відрубаної коло ліктя, а навколо простерлося з півдесятка його Братів Місяця. Шагга сидів купою під деревом, нашпигований стрілами, і тримав Конову голову на колінах. Тиріон вирішив, що вони обидва мертві, але коли злізав з сідла, Шагга відкрив очі й мовив:

— Вони вбили Кона, сина Кората.

Красень Кон мав лишень одну червону пляму на грудях, куди його вбили ударом списа. Коли Брон поставив Шаггу на ноги, здоровань спромігся нарешті помітити стріли й у собі. Він повисмикував їх одну за одною, клянучи дірки, що поробилися у кольчузі та кубраку, і видаючи дитячий вереск на кожну, що застрягла у м’ясі. Поки з Шагги витягали стріли, наїхала Чела, донька Чейка, і показала здобуті нею чотири вуха. Тімет знайшовся за обдиранням трупів убитих разом зі своїми Смаленими. З трьох сотень гірських вояків, що билися разом з Тиріоном Ланістером, вціліла ледве половина.

Він полишив живих турбуватися про мертвих, надіслав Брона подбати про полоненого лицаря, а сам пішов шукати батька. Князь Тайвин сидів коло річки і смоктав вино з дорогоцінного келиха, поки зброєносець відстібав панцера.

— Славна перемога, — мовив пан Кеван, побачивши Тиріона. — Твої дикуни добре билися.

Очі батька, світло-зелені з золотими цятками, застигли на ньому. В них стояв такий холод, що Тиріон аж здригнувся.

— Ви здивовані, пане батьку? — запитав він. — Чи не порушив я ваш задум? Нас мали вирізати до ноги, хіба не так?

Князь Тайвин перехилив келиха з непроникним обличчям.

— Так, я поставив найгірш керованих вояків з лівого краю. Чекав, що вони зламаються й побіжать. Робб Старк — зелений хлопчина з тих, в яких хоробрості більше, ніж розуму. Я сподівався, що коли він побачить зім’ятий лівий край наших лав, то кинеться туди, сподіваючись довершити розгром. Щойно він зав’яз би там, списники пана Кевана розвернулися б і вдарили на нього збоку, скидаючи у річку, а тим часом я вивів би запасний полк.

— Тобто ви поставили мене просто серед майбутньої різанини, не зізволивши повідомити про свої наміри?

— Вдаваний відступ не такий переконливий, — відповів батько, — а я не схильний ділитися своїми намірами з людиною, яка водить дружбу з сердюками та дикунами.

— Який жаль! Мої дикуни спаскудили вам такий гарний задум.

Тиріон стягнув латну рукавицю і впустив її на землю, щулячись від болю, що прострілював руку.

— Молодий Старк виявився більш сторожким, ніж я чекав від хлопця його років, — визнав князь Тайвин, — але перемога є перемога. Здається, тебе поранено.

Правою рукою Тиріона стікала кров.

— Красно дякую, батечку, що помітили, — процідив він крізь стиснені зуби. — Вас не утруднить послати по маестра? Якщо, звичайно, ви потай не бажаєте мати за сина однорукого карлика.

Вигук «Пане Тайвине!» відволік батька, перш ніж той зібрався відповісти. Тайвин Ланістер звівся на ноги, а тим часом пан Аддам Марбранд зіскочив з коня. Бойовий огир був весь у піні, з рота його текла кров. Пан Аддам впав на одне коліно. То був сухорлявий чоловік з темно-рудим волоссям до плечей, узброєний у викладений спижем та добре вилощений сталевий обладунок з палаючим деревом свого дому, карбованим на панцері.

— Пане князю, ми захопили декількох з їхніх очільників. Князя Кервина, пана Виліса Мандерлі, Гаріона Карстарка, чотирьох Фреїв. Князя Роголіса вбито, але Руз Болтон, на жаль, уникнув полону.

— А хлопець? — запитав князь Тайвин.

Повагавшись, пан Аддам відповів:

— Молодого Старка з ними не було, пане. Кажуть, він перетнув річку в Близнюках з більшою частиною своєї кінноти і чвалом пішов на Водоплин.

«Зелений хлопчина», згадав Тиріон, «в якого хоробрості більше, аніж розуму». Він би сміявся, якби не боліло так сильно.

Кетлін X

Ліс навколо повнився шепотом.

Швидкий струмок звивався скелястим ложем по низу долини, з його бурхливих вод блимало місячне сяйво. Під деревами тихенько іржали коні, перебираючи ногами на вологому, всипаному листям грунті. Вояки напружено жартували стишеними голосами; то тут, то там вона чула дзенькіт зброї, металевий скрип кольчуг — придушений, якомога глухіший.