Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Гра престолів

— Бачу, ви дісталися столиці без перешкод, пане Старку, — мовив Ренлі.

— Та й ви теж, — відповів Нед. — Вибачте мою відвертість, але часом я дивлюся на вас і бачу ще одного Роберта.

— Я лише недолуга братова подоба, — здвигнув плечима Ренлі.

— Хоча й далеко ліпше вдягнена, — пожартував Мізинець. — Наш пан Ренлі витрачається на одяг щедріше, ніж половина шляхетних пань при дворі.

Скидалося на те, що Мізинець недалекий від істини. Князь Ренлі був одягнений у темно-зелений оксамит, на його жупані танцював тузінь вигаптуваних золотом оленів, парчове півкорзно недбало звисало з одного плеча, пристібнуте смарагдовою брошкою.

— То не такий вже страшний злочин, — засміявся Ренлі, — є й гірші. Наприклад, як вдягаєтеся ви.

Мізинець пропустив жарт мимо себе. Він роздивлявся Неда із зухвалою, майже образливою усмішкою.

— Я багато років сподівався зазнайомитися з вами, пане Старку. Адже пані Кетлін не могла не згадувати мого імені.

— Авжеж, згадувала, — відповів Нед з холодком у голосі. Його вразило, як майстерно Мізинець зробив зі свого вітання лукавий образливий натяк. — Треба гадати, що й мого брата Брандона ви добре знали.

Ренлі Баратеон засміявся. Варис підібрався ближче, щоб краще чути.

— Чи не занадто добре, — відповів Мізинець. — Досі ношу на собі жалувану ним відзнаку. А чи згадував про мене Брандон?

— Часто, і досить гаряче, — мовив Нед, сподіваючись закінчити цим розмову. Він не мав досить терпіння, аби вести цей набридливий двобій словами.

— Я мав би знати, що Старки не люблять гарячого, — відказав Мізинець. — Тут, на півдні, кажуть, що ви зроблені з льоду і танете, коли спускаєтеся нижче від Перешийка.

— Я не збираюся танути ще досить довго, пане Баеліше. Майте це на увазі.

Нед рушив до столу ради і мовив:

— Маестре Пицелю, сподіваюся, ви у доброму здоров’ї.

Великий маестер слабко всміхнувся з високого крісла наприкінці столу.

— Як на мої роки, в непоганому, пане, — відповів він, — та все ж, на жаль, надто швидко стомлююся.

Рідкі пасма білого волосся облямовували його лису голову та широкого опуклого лоба над лагідним обличчям. Його маестерська відзнака була не така, як в маестра Лювина: замість простого тісного ланцюга круг шиї — два десятки важких ланцюгів, звитих разом у пишне металеве намисто, яке вкривало маестра від шиї до грудей. Ланки були викувані з усіх відомих людині металів: чорного чавуну та червоного золота, жовтої та червоної міді, тьмяного свинцю, твердої сталі, м’якого олова, блідого срібла, спижу, платини. Метал прикрашали гранати, аметисти, чорні перлини; подекуди траплялися смарагди та рубіни.

— Незле б уже й почати, — мовив великий маестер, сплівши пальці на немалому череві, — бо ще засну від довгого чекання.

— Воля ваша.

Місце короля у голові столу, де на подушках золотою ниткою був вигаптуваний вінчаний олень Баратеонів, залишалося вільним. Нед сів поруч із ним, як належало правій руці короля.

— Вельможні панове радники, — почав він за належним звичаєм, — прошу дарувати мені за вимушене чекання.

— Ви є Правиця Короля, — відповів Варис. — Ми служимо з вашої ласки, князю Старк.

Поки інші радники займали місця, Едардові Старку раптом спало на думку, наскільки він чужий тут, у цій палаті, поруч із цими людьми. Він згадав сказане Робертом у крипті Зимосічі. «Я оточений з усіх боків дурнями і підлабузниками», стверджував король. Нед глянув по боках столу ради і спитав себе, хто з королівських радників — дурні, а хто — підлабузники. Йому здавалося, відповідь — ось вона, просто перед очима.

— Нас усього п’ятеро, — зазначив він.

— Князь Станіс виїхав на свій Дракон-Камінь незабаром після того, як король рушив на північ, — повідомив Варис, — а наш відважний пан Барістан, поза сумнівом, долає довгий шлях містом біч-о-біч з королем, як і личить Регіментареві Королегвардії.

— То може, й нам варто почекати на пана Барістана і на короля, аби порадитися разом? — запитав Нед.

Ренлі Баратеон засміявся уголос.

— Доки брат вшанує нас своєю ясновельможною присутністю, ми тут можемо довгенько просидіти.

— Наш добрий король Роберт має багато турбот, — відповів Варис. — Менш значущі справи він довіряє нам, щоб полегшити свій тягар.

— Насправді пан Варис натякає, що балачки про казну, врожаї та судові справи сидять моєму ясновельможному братові у печінках, — уточнив Ренлі, — тому правити державою замість нього поставлені ми. Та коли-не-коли й він, бува, пошанує нас якимсь наказиком.

Ренлі видобув з рукава щільно згорнутий сувій та поклав його на стіл.

Попередня
-= 80 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 2.


Останній коментар

Назар 12:47:23

Хто перекладав книгу?
БРАТЧИКИ Нічної варти?
Старки господарі ЗИМОСІЧІ?
Джон СНІГОВІЙ?
Що за жесть. І це тільки перші сторінки книги. Боюся навіть уявити що буде далі.


anonymous9982 05.09.2014

книга интересная, но почему отсутствует текст на страницах с 190 по 200? Фантазия читателя сама должна подсказать сюжет?


Додати коментар