Слава ЗСУ!

855] Так він сказав, і в імлу вповила його смерті година.

856] Тлінну покинувши плоть, відлетіла душа до Аїду

857] З плачем про участь свою, і силу лишаючи, й юність.

858] Та до померлого з словом звернувся осяйливий Гектор:

859] «Нащо, Патрокле, мені недалеку віщуєш загибель?

860] Хто зна, а може, Ахілл, пишнокосої парость Фетіди,

861] Дух свій раніше загубить під списом моїм мідногострим?»

862] Мовлячи так і ногою на мертвого тіло ступивши,

863] Списа із рани він витяг і труп навзнаки перекинув.

864] Зразу ж із списом тоді він кинувсь на Автомедонта,

865] Рівного богу товариша бистрому внуку Еака,

866] Щоб його вбить. Та безсмертні умчали його прудконогі

867] Коні - славетний Пелеєві дар од богів невмирущих.

ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА

ПОДВИГИ МЕНЕЛАЯ

1] Не упустив із очей Менелай, Ареєві любий,

2] Як у жорстокім бою трояни здолали Патрокла.

3] Вийшов із лав уперед він, блискучою сяючи міддю,

4] Й став круг тіла ходити, як ходить навколо теляти

5] З муканням первістка-матка, яка перед тим не родила.

6] Так же круг тіла Патрокла ходив Менелай русокудрий.

7] Перед собою він списа тримав і щит свій округлий,

8] Кожного мертвим готовий покласти, хто б вийшов назустріч.

9] Та не забув і про тіло убитого щойно Патрокла

10] Списом славетний Пантоя нащадок. Він став біля нього

11] Близько й розмову почав з Менелаєм, Ареєві любим:

12] «Паростку Зевсів, владарю людей, Менелаю Атріде!

13] Йди собі й тіло облиш, не чіпай цеї здобичі краще.

14] Жоден з троян чи союзників славних раніше од мене

15] Списом своїм у жорстокім бою не ударив Патрокла.

16] Дай же мені у троян заслужену славу здобути,

17] Щоб і тебе я не вбив, і життя не забрав би солодке».

18] В відповідь мовив із гнівом йому Менелай русокудрий:

19] «Зевсе, наш батьку! Чи ж личить зухвало отак вихвалятись!

20] Не величається силою так ані барс кровожерний,

21] Ані розлючений лев, ні кабан гостроіклий, що більше

22] Інших може пишатись могутністю дикою в грудях,

23] Як вихваляються тут Пантоя сини, списоборці.

24] Силою й юністю тішивсь недовго, проте, Гіперенор,

25] Коней впокірник, коли підійшов він і став глузувати,

26] Кажучи в вічі, що я із усього данайського війська

27] Воїн найгірший. Певен я, він не своїми ногами

28] Втішить вернувся кохану дружину й батьків своїх любих.

29] Так же позбавлю я сили й тебе, якщо ти проти мене

30] Виступив. Раджу тобі я назад відійти і сховатись

31] Серед громади. Отож не виходь проти мене, щоб лиха

32] Гіршого ще не зазнати. Мудрий дурень по шкоді».

33] Так він сказав. Не послухав Евфорб і в відповідь мовив:

34] «Сповна заплатиш тепер, Менелаю, годованцю Зевсів,

35] Ти за убитого брата, що вбивством його вихвалявся,

36] Жінку його вдовою в їх спальні навік залишивши,

37] Горя завдавши батькам невимовного й сліз безустанних.

38] Може, нещасним гіркі припинив би я сліз тих потоки,

39] Голову знявши твою і з озброєнням разом віддавши

40] В руки Пантою старому й Фронтіді його богосвітлій.

41] Хай непочатим не довго наш труд бойовий залишиться

42] Й неперевіреним - хто з нас відважний, хто втечі шукає!»

43] Мовивши так, Менелая у щит він округлий ударив.

44] Та не пробив, проте, міді: об щит його, міцно окутий,

45] Вістря зігнулось. Другим підняв тоді мідного списа

46] Славний Атрід Менелай, помолившися батькові Зевсу,

47] Хоч відступив той, а списом йому він під горлом у воло

48] Втрапив та ще й надавив, на важку покладаючись руку.

49] Вістря навиліт крізь ніжну проткнулось Евфорбову шию,

50] Тяжко він гримнув на землю, аж зброя на нім забряжчала.

51] Кров'ю намокла чуприна, на коси Харіти подібна,

52] Кучері пишні, злотом і сріблом примхливо повиті.

53] Як садівник молоду вирощує парость оливи

54] В затишнім місці, де б'є джерельна войа струмениста,

55] І зеленіє те віття, й колишеться тихо під ніжним

56] Подувом легких вітрів, і білим цвіте воно цвітом.

57] Та налетить несподівано з буйною силою вихор,

58] Вирве із грядки ту парость і кине тут же на землю.

59] Так і, сина Пантоя, славетного списом Евфорба,

60] Вбивши, Атрід Менелай почав з нього зброю знімати.

61] Наче той лев, певен сили своєї гірський вихованець,