Слава ЗСУ!

13

_Містер_Олівер_Берретт_III_з_дружиною_просять_Вас_ушанувати_своєю_присутністю_об
ід_на_честь_шістдесятиріччя_містера_Берретта,
що_відбудеться_в_суботу_шостого_березня_о_сьомій_годині_вечора._

_Доувер-хаус,_Іпсвіч,_Массачусетс._

_Просимо_відповісти._

— То як? — запитала мене Дженніфер.

— Ти ще й питаєш? — Я саме писав резюме справи «Держава проти Персівала»,
важливого прецеденту в кримінальному судочинстві. Дженні помахувала запрошенням,
наче дратуючись зі мною.

— Я вважаю, що вже пора, Олівере,— сказала вона.

— Що саме?

— Ти дуже добре знаєш, що саме. Чи ти хочеш, щоб він приліз до тебе навколішках?

Я робив далі своє діло; вона — своє.

— Оллі, він подає тобі руку.

— Дурниці, Дженні. Адресу на конверті писала мати.

— Ти ж казав, що й не поглянув на нього! — вигукнула вона.

Може, й поглянув. А потім, мабуть, забув. Адже я з головою поринув у справу
Персівала, до того ж незабаром іспити. І нема чого забивати мені баки.

— Схаменися, Оллі,— сказала вона благальним тоном.— Шістдесят років — це тобі не
жарт. Коли ти надумаєш врешті помиритися з ним, його, може, й на світі вже не
буде.

Я дуже популярно пояснив Дженні, що ніколи не стану миритися з батьком, і
попросив дати мені спокій. Вона замовкла і сіла на край подушечки, що лежала в
мене під ногами. Скоро я відчув, що вона пильно дивиться на мене, і підвів
голову.

— Постривай,— мовила вона застережливо,— ось коли проти тебе збунтується Олівер
V...

— Можеш бути певна, його зватимуть як завгодно, тільки не Олівером! — гримнув я.

Проти свого звичаю вона відповіла, не підвищуючи голосу:

— Слухай, Оллі, навіть якщо ми назвемо його Блазнем Бозо, хлопець дивитиметься
на тебе скоса, бо ти був спортивним світилом Гарварда. А на той час, коли він
поступить в університет, ти, може, станеш членом Верховного суду. 

Довелося пояснити, що наш син ніколи не дивитиметься на мене скоса. Коли ж вона
запитала, звідки в мене така впевненість, я не зміг навести жодних аргументів.
Але я твердо знав, що наш син не подивиться на мене скоса, хоч і не вмів
пояснити, чому. Без усякої, на мій погляд, логіки Дженні заявила:

— Твій батько теж любить тебе, Олівере. Він любить тебе так само, як ти
любитимеш Бозо. Але ви, Берретти, такі горді й затяті, що можете прожити весь
вік, вважаючи, буцімто ненавидите один одного.

— Якщо ти не просвітиш нас,— сказав я ущипливо.

— Атож.

— Справу вирішено,— оголосив я на правах чоловіка й голови родини і знову
втупився в документи позову «Держава проти Персівала». Дженні підвелась, але
зразу ж пригадала:

— Нас просять дати відповідь.

Я висловив упевненість, що випускниця музичного факультету Редкліффа зуміє
написати відмову без консультації з юристом.

— Слухай, Олівере,— сказала вона.— Часом мені доводилося говорити неправду. Але
я ніколи нікого не образила навмисно. І, мабуть, не змогла б образити.

Цією розмовою вона, по суті, ображала мене, і я ввічливо попросив її дати
відповідь у будь-якій формі при умові, що зміст залишиться той самий: ми
приїдемо хіба що тоді, коли в пеклі стане прохолодно. І знову повернувся до
позову «Держава проти Персівала».

— Який у них номер? — тихо запитала вона, стоячи біля телефону.

— Хіба не можна відповісти листовно?

— Ще трохи, і в мене не витримають нерви. Який у них номер?

Я сказав їй номер і негайно заглибився в апеляцію Персівала до Верховного Суду.
Я не дослухався до того, що каже Дженні. Точніше, намагався не дослухатись. Але
ж ми були в одній кімнаті.

— Добрий вечір, сер,— промовила Дженні. Невже трубку взяв сам Сучий син? Хіба
він не у Вашінгтоні? «Нью-Йорк таймс» повідомляла, що він пробуде там до кінця
тижня. Наша журналістика звелася зовсім на ніщо.

_Скільки_треба_часу,_щоб_сказати_«ні»?_

Але замість того, щоб вимовити це односкладове слово, Дженніфер завела довгу
розмову.

— Оллі!

Вона затулила долонею трубку.

— Оллі, може, не треба давати негативної відповіді?

Я кивнув головою на знак того, що треба, а ще махнув рукою на знак того, що годі
вже з біса балакати.

— Мені дуже шкода,— сказала вона в трубку.— Тобто нам дуже шкода, сер...

_Нам!_ Навіщо вона вплутує мене? І чому не скаже «ні» й не покладе трубку?

— Олівере!