Слава ЗСУ!

Від його крику натовп ошаленів: одні кинулися до вікон, другі полізли на піч, треті схопилися за ножі.

Марно волав до своїх спільників Демосфен, задихаючись під вагою Кармелюка,— ніхто його не чув і не приходив на допомогу.

Між Кармелюком і Демосфеном зав’язалася одчайдушна боротьба.

Хоч Кармелюк силою набагато переважав Янчевського, однак і той мав залізні м’язи й люту впертість, тепер же, внаслідок того, що Кармелюк дуже ослаб, сили їхні майже зрівнялися. Після кількох хвилин одчайдушної боротьби Янчевському пощастило підім’яти Кармелюка під себе. Він навалився на нього всією вагою і, пригнувши обидві руки Кармелюкові до землі, закричав щосили:

— Підлі хлопи! Ниці боягузи! Про яких гайдамаків ви кричите там? То я сам замкнув двері. Збойця мало не задушив мене, а ви кинулись усі навтікача, хамове поріддя! Вірьовок сюди! Аркан йому на шию!

Підбадьорені криком свого пана, удавані гості трохи заспокоїлись і підступили до Демосфена; знайдені були заздалегідь припасені вірьовки й кайдани.

Демосфен сидів па Кармелюкові весь червоний; чуб його був розкошланий, одяг порваний і замазаний у глину; груди його високо підіймалися, дихання виривалось із свистом — побуряковіле обличчя переможця сяяло урочистістю.

Ліпших умов для закінчення орації не можна було й уявити, і Янчевський не міг пропускати такої спокусливої нагоди.

— Так,— заговорив він знову гордо,— ти впізнав мене. Це я вистежив тебе, підле страховище, щоб самому віддати в руки правосуддя. Доля твоя вже лежить на шальках страшних терезів. І от звиваєшся ти підо мною, мов жалюгідний черв’як у поросі! Один порух моєї руки, і диявольська душа твоя полетить у пекло. Але знай, мерзенний хлопе, що я не хочу бруднити своєї шляхетської руки об твою чорну кров. Смерть була б тепер тобі милосердям, але його ти не діждешся. Перед тим, як умерти, ти зазнаєш усіх мук, які тільки може вигадати кат!

Кармелюк хрипів, і синів, і робив неймовірні зусилля, щоб звільнити свої руки.

А Демосфен провадив усе далі, й що далі говорив він, то більше захоплювався своєю промовою.

— Всі зойки жертв, яких ти повбивав, не заглушать твоїх криків під ударами нагаїв! Боже правосуддя!—вигукнув велемовно Демосфен і за звичкою підніс обидві руки д’горі,— але в ту ж мить полетів стовбула додолу.

В одну мить Кармелюк скористався звільненими руками й, жбурнувши ворога вбік, сам навалився па нього й почав душити.

Демосфен посинів.

— В’яжіть його! Аркан на шию! Навалюйтесь усі! — прохрипів він, задихаючись у залізних лещатах геркулеса.

Але гості вже схаменулися: всі кинулись на Кармелюка й, незважаючи на страшенний опір, його заарканили і зв’язали йому руки й ноги.

Важко підвівся Янчевський, став на ноги й глянув з почуттям перемоги на зв’язаного розбійника. Але й зв’язаний він ще був страшний.

Налиті кров’ю очі його горіли шалом, з грудей, що ходили ходором, виривався хрипкий, переривчастий свист, па губах виступила піна.

— Ну що, собако? — промовив Демосфен, важко переводячи дух.— Може, ще й тепер кинешся на мене чи раніше вже підождеш ката?

Кармелюк глянув на Янчевського таким злим поглядом, від якого й невгамовний Демосфен побілів і позадкував.

— Піймав, як підлий лях_г обманом! — важко прохрипів Кармелюк.— Заманив, напоїв... вивів дванадцятьох на одного. Та не радій! Побачимось ми ще з тобою: і тоді я докінчу по-своєму твою орацію.

Зв’язаного, з закутими руками й ногами, забитого навіть у колодки, Кармелюка негайно відправили до Кам’янця, поминувши повітові містечка — Літин і Летичів; сам Демосфен з сильним загоном супроводжував воза із злочинцем до губернського міста і здав його з рук у руки владі.

Кармелюка було ув’язнено в окрему муровану башту зацілілої ще й донині турецької фортеці⁴¹ й обачно прикуто трьома ланцюгами до стіни; колодок з його ніг також не зняли.

Подвиг Янчевського влада гідно оцінила, і його назначили головою слідчої комісії в справі про розбої Кармелюка та його ватаги.

Сусідні пани навперебій почали одвідувати знаменитого переможця Кармелюка і запрошували його до себе на бенкети, гулянки, на полювання...

Демосфен охоче з’являвся скрізь в ореолі немеркнучої слави переможця над страшним розбійником, і докладно розповідав про свій подвиг, який виростав з кожною новою орацією до казкових, міфічних розмірів. Одно слово, слава про силу, відвагу й винахідливість нового Наполеона шуміла й розливалася широкою рікою від Літина до Ямполя й до Чорного острова.

Підбадьорене панство не пошкодувало коштів на сформування загонів і команд, відданих у розпорядження пре-зуса, аби виловити рештки ватажків банд, усіх гайдамаків, а також і причетних до бунту селян. Адміністрація з свого боку посилила ті команди ще й ескадроном уланів.