Слава ЗСУ!

Солдат за цей час геть заріс кошлатою бородою, в якій зовсім зникли сліди бакенбардів; з вигляду він постарішав і хоч тримався ще браво, але колишньої самовпевненості вже не було. Андрій же ніби ще дужче змужнів, розвинувся в своїх атлетичних формах, але вигляд мав понурий, і в його очах таїлася туга.

За окремим столом товариші попивали горілку й старанно заїдали її накришеною в миску свининою та смаженою на салі картоплею. ■ ,. •

Красуня Уляна то вбігала, то вибігала з хати. Коло шии-квасу стояло двоє селян, похиливши голови, і покірно чекали, поки впорається з усім господиня; один із них, низенький, білявий, прибитий нуждою, не підводив очей, а безнадійно дивився на свої босі, вкриті засохлою грязюкою ноги, а другий, стрункіший, чорнявий, примруживши очі, пильно оглядав усю корчму і часто зупиняв їх на тих, що вечеряли, підозріло похитуючи головою. -

"• Був ще в корчмі Уляниній і п’яний гість; але він напів-лежав на лаві з блаженним виразом очей; димив своєю люлькою й часто спльовував; він, мабуть, мріяв тільки про те, як би швидше заснути. .

— Що ж, хазяйко,— заговорив знову бадьоріший і хитріший селянин, коли Уляна сіла за шинквасом,— чи ми діждемось од вас ласки?

— Давай гроші, то й ласки відпущу тобі, а наборг —». немає! — усміхнулась вона холодно й трохи пиховито.

— Та де ж тобі зараз узяти гроші, коли ми й так до

рубця обірвалися; он у нього коня вкрали, а в мене —* пару волів. Ми цілісінький день вилазили по всіх ярах і нетрищах, і вилазили даремно, ніг під собою не чуємо, животи попідводило, то хіба ти й чарки горілки, й шматочка сала не даси?

— Авжеж, не дам! — відповіла господиня.—Он той на лаві, здається, з вашого ж села, так уже й носом клює,— так надавала... -

— Атож! — мугикнув той, що курив.

— 'Та яке нам діло до того? — наполягав брюнет.— Ти нас уконтентуй... Кажуть тобі: голодні, мов пси, а віддамо після, не бійся... В тебе ж християнська душа, а не жидівська, ти зрозуміти можеш?..

— У неї жіноча душа,— докинув той, що лежав.

Блондин тільки безнадійно зітхав і переступав з ноги на

ногу.

— Так-то воно так,— стояла на своєму Уляна, лузаючи насіння,— та й мені ж добро з неба не падає... Теж потіти не раз доводиться... А з вашого брата часто, як із святого, не візьмеш нічого... .Прийде котрий, сльозу пустить—пограбували, обікрали, зглянься, мовляй... А його, може, ніхто й не пограбував, а він просто, щоб ошукати, казку приплів, та й годі!

— Та бога ти бійся... Камінна!

— Та що ти бога? Бога позивати мені не доведеться... А що камінна я, то ти брешеш: задарма статкувати для всякого не буду, а пришли карбованця, другого, третього, то й поворожу, і розшукаю, і хворим ще допомагаю... всяку напасть на людях і на худобі зашіптую, а ти... камінна!

— Вона не камінна! — заступився підпилий селянин.-— Камінь холодний і твердий... а вона — м’яка й гаряча!.. У!

— А ти, коли напився, як свиня, то лежи тихо!—підвищила голос господиня.— Лежи та мовчи, а то я тебе так угрію, що цілий рік згадуватимеш мою ласку...

— Овва! — одрізав був на її погрозу той, що лежав, але Уляна крикнула: «Ну!», і він одразу замовк.

— Уваж їм, хазяєчко,—■ заступився нарешті й солдат та селянин,— голод же не тітка, а збиток я поповню.

— Невже свого не послухаєш?.. Тут рука руку... Круть-верть, а в черепочку смерть! — встряв знову п’яний.

— Не мели й не перележуй хати!—попрямувала була з войовничими намірамц господиня до лави, але спинилась і кинула солдатові: — Бач, жалільник який знайшовся,— огризнулася вона, але в голосі її вже прозвучало більше лагідності.— Теж на чужий рахунок щедрий!

— Та павукові зайва муха павутиння рве,—мовив Дмитро між іншим, одламуіочи великий шматок паляниці.

— А хата — покришка,— додав Андрій.

— Ну нехай уже й так,— підвелася Уляна,— нагодую вас, знайте мою добрість, а вже потім — як совість ваша: згадаєте вдову — спасибі, а забудете — хай вас бог судить.

— їй-богу, згадаємо,— зітхнув блондин.

— Як не згадати! — труснув чуприною брюнет.— Ось

тільки розгорюємо де карбованця, то зразу ж і до тебе по пораду. ч

— Дуже добре, любий мій, не пошкодуєш! — І вона хутко вискочила до сіней.

— Чорт, а не жінка! — сплюнув п’яний і заходився знову натоптувати люльку.

Двері відчинилися, і швидко ввійшла господиня, поклала на другий стіл паляпищо, шматок сала й поставила пляшку горілки.

Голодні посідали й жадно заходилися трапезувати.

*** Сліпа хата,—сказав солдат,—хоч би де бликавка.