Слава ЗСУ!

Олеся спалахнула, рвонулась була до гостя і зараз же ніяково потупилась; їй хотілося крикнути йому, що вона рада була б кинутися за ним у вогонь і в воду, що вона щаслива була б, коли б могла розділити повноту його життя, але дівоча боязкість стримала її.

— Тяжко, пане, кволому, ні на що непридатному! — сказала вона тихо.—А лицареві не повинно бути тяжко...

— Спасибі, панно, на доброму слові! — з почуттям відповів Кармелюк.— Ех, коли б усі так думали, як ти, легше було б дихати! — Кармелюк тріпнув головою, підвівся з місця, підійшов до стіни і зняв бандуру.

Пан-грає? — здивувалася Олеся.

— Люблю. Грав колись добре, а тепер усе ніколи.

Кармелюк повернувся на місце, обережно здмухнув порох

з бандури й доторкнувся пальцями до струн.

Пролунав тихий, ніжний дзвін. Він прозвучав якось дивно, самотньо в тиші, яка запанувала в хаті...

Але ось досвідчена рука пробігла по струнах, і полилися звуки, журливі й глибокі, й злилися з зеленуватими сутінками світлиці, наповнивши її тишу.

Кармелюк нахилив голову; схвильована душа його шукала виходу. Він заспівав тихо й задумливо одну з своїх дум, котрі далеко розійшлися по Поділлю й Волині, сповнюючи серця слухачів глибокою тугою:

Зовуть мене розбійником⁴⁹,

Кажуть г—розбиваю.

Ще ж нікого не забив я,

Бо сам душу маю!

Олеся здригнулась і мимохіть підсунулася ближче. То співала сама душа розбійника, самотня й зажурена; вона виливала свої потаємні думи й нерозвіяний смуток.

Кармелюк співав про тяжке своє життя, про самотність і прагнення, яких не розуміли друзі, він співав про те, що рве його душу й не дає йому спокою,— про гірку долю бідняків.

; Вбогі люди, темні люди⁵⁰,

Скрізь вас, бідні, бачу,

Як згадаю вашу муку,

То тяжко заплачу!

. Закінчив Кармелюк і схилився над бандурою.

Звуки завмерли й попливли у потонулі в сутінках кутки світлиці. Ще мить вони, здавалося, тріпотіли там. Та ось згасли й ці звуки. Стривожена тиша знову насунулася кругом. Чути було тільки, як шепотів під вікнами вітрець у густому листі дерев. .

Кармелюк мовчав. Мовчала й Олеся, не одриваючи погляду від похилої голови отамана. Дві сльози випали в неї з очей і скотилися на груди. Все серце її здригалося від безмежного співчуття до Кармелюка, такого самотнього й нещасного. Але вона боялася порушити хоч єдиним словом тишу, яка запанувала в кімнаті...

— Е, що ж це я?! Своєю піснею засмутив тебе зовсім! — очутився Кармелюк і, тріпнувши чуприною, одіклав набік бандуру.— Цур йому, тому смуткові!

— Якби я могла хоч чим-небудь допомогти тобі, пане! — промовила тихо Олеся.— Хоч чим-небудь! Але що я можу, бідна, дурна дівчина?

— Ти що можеш? Ти можеш душу мою заспокоїти й воскресити в ній бадьорість і віру! — Кармелюк узяв руку Олесі.— Дозволі» мені тільки приїжджати до тебе- інколи, щоб почути твоє щире, правдиве слово.

— Господи! — скрикнула Олеся, засяявши від щастя.— Та я ждатиму пана, виглядатиму його день і ніч!

Отаманова рука, яка держала_; руку дівчини, злегка здригнула, але він угамував хвилювання, що знялося в грудях, і підніс руку дівчини до уст.

— Спасибі, дівчино люба, за ласку до старого гайдамаки, але як мене прийме твій панотець? Чи не вижене він мене?

— Ніколи! — палко заперечила Олеся.— Як міг пан таке подумати? Батечко шанує пана як єдиного нашого заступника.

— Спасибі й чесному отцеві,— Кармелюк нахилив голову,— але шанувати одне, а приймати розбійника під своєю стріхою — інше. Ну що, коли Янчевський довідається, де я, та й кинеться з усією своєю челяддю сюди?

— Ми оборонимо тебе, сховаємо, не видамо.

— Я то й сам з ним поміряюсь, а що він з вами зробить?

— Більше смерті не завдасть нічого. А якщо ти сам приймаєш нечувані муки, невже ж ти гадаєш, що ми не зможемо вмерти за тебе?

При цих словах дівоча сором’язливість злетіла з обличчя Олесі; панна зашарілася уся й подивилася на Кармелюка палаючими від захвату й піднесення очима.

Серце Кармелюка здригнулося.

— Панно, ангеле мій небесний, не вартий я такої ласки! —< зітхнув він мимоволі.

— Ти не вартий? Хіба не ти покинув усе — сім’ю, дім свій — і кинувся на смертну путь лише для того, щоб урятуй вати нас і наших людей від поляків?.. 1 нам не шанувати тебе? І нам не молитися за тебе день і ніч? І нам шкодувати життя віддати за тебе?!