Слава ЗСУ!

знайди книгу для душі...

Читай онлайн! Читай онлайн українською безкоштовно > Книги > Кармелюк

- — Стій!..

Не встигла опам?ятатися й зупинитися Уляна, як у плече її вп’ялася чиясь залізна рука.

Уляна здригнулась і вся похолола. За спиною своєю вона побачила бурякове, люте обличчя Янчевського.

Відомості, які дістав Янчевський у вітальні маршалка про нові звірячі витівки Кармелюка, в зв’язку з одержаними ще раніше звістками, переконали його в тому, що зграя розбійника не тільки розрослася до страшних розмірів, а й просочилася вже в усі шари населення й загрожує загальним повстанням. Незабаром, либонь, і боротьба з ним стане неможливою, і першими жертвами, напевне, будуть борці...

При цій думці Янчевський позеленів і, сказавши, що не можна гаяти й хвилини, розпрощався з господарями.

Він поспішав до загонів, щоб дати їм потрібні вказівки, а головне, щоб власну персону доручити їхній охороні.

В передпокої догнала Янчевського Фрося й сказала, що до пані з’явилася циганка й що пані з нею замкнулася й дає їй якісь доручення.

Це повідомлення повернуло Янчевського до попереднього настрою: почуття ревності, злості й помсти спалахнули в його серці з колишньою силою й знову спрямували його енергію на розкриття болісної таємниці.

Він заплатив Фросі, попросив її не затримувати циганку, а сам виїхав за околицю й став піджидати циганку на дорозі...

Уляна зразу ж упізнала Янчевського й на тій підставі, що він догнав і схопив її, вона вирішила, що й він упізнав її. Звичайно, одяг і грим дуже змінили її, та, мабуть, цей диявол стежив за нею й ось тепер нагнав.

Трохи далі стояла бричка панова, і в ній сидів здоровенний широкоплечий фурман, озброєний з ніг до голови; їх було двоє, вона — одна, та вибору не було. Уляна шарпнула руку й хотіла була вихопити схований за поясом кинджал, та Янчевський передбачив її рух.

Тікати?! — прохрипів він, уп’явшись з такою силою в плече й руку Уляни, що вона ледве не впала.— Ні, пташко, не вирвешся, а коли ще спробуєш ворухнутися, то я тобі поскручую руки й ноги, а то й підніму на гілку. Відповідай, чого ти ходила в маршалківський палац?..

— Ворожити!..— відповіла Уляна хрипким голосом.

— Ворожити? Знаємо ми ваші ворожіння... Кажи, стара відьмо, від кого прибігала? Чого приходила? — 3 цими словами Янчевський скажено труснув Уляну...— Думаєш, не знаю ваших штучок? Адже з Літина присилав соколик? Ну, кажи ж, а то шкуру спущу!

Та грізний окрик Янчевського не злякав Уляиу, навпаки, при перших же словах його в неї відлягло від серця: вона зрозуміла, що він не впізнав її і прийняв страшну спільницю Кармелюкову за шахраювату циганку, а згадка про якогось сокола з Літина враз навела її на думку, що записка могла бути й не до Кармелюка. У всякому разі, порятунок Уляни був у тій ролі, котру приписав їй Янчевський, в іншому випадку він міг би кинутись її обшукувати, а тоді б з’ясувалося багато чого.

Уляна одразу ж оволоділа собою.

— Ой паночку милостивий,— заговорила вона співуче вдаваним старечим голосом, ловлячи руку Янчевського, щоб піднести її до губів.— Чим же я, бідна, винна, якщо пані кликала мене?

— Ага! Виходить, кликала?

— Кликала, і не раз... усе ворожила...

— На чорнявого? — вибухнув Янчевський* злобним реготом.

— На чорнявого, на чорнявого...

— Ну й що ж... ти носила до нього листи? До Літина бігала?

Очі Янчевського налилися кров’ю, він знову шарпнув Уляну за плече.

— Кажи правду... гляди! Я жартувати не буду!..

— Побий мене бог, паночку, не ходила ще! Що ворожити, то ворожила, і пані все про якогось чорнявого турбувалась, а ходити до нього не ходила й знати його не знаю...

— Ей/не бреши, відьмо! Знаєш ти його, як своїх п’ять пальців... А сьогодні ти чого прибігала?

— Пані закликала поворожити...

— Та й годі?! — Янчевський уп’явся налитими кров’ю очима в обличчя Уляни.

— Ой паночку, нічого я не знала й не відала... Я думала, що ворожити, а пані й не ворожила, а тільки..,

— Що?!

— Дала мені якийсь папірець...

— А, записку до коханчика,— заревів відставний коханець,—де ж вона?

— Ось! — Уляна вийняла з пазухи конвертика й передала його Янчевському.

Жадібно схопив він пакет, розірвав конверта й вийняв записку.

А-а!.. «Стежать... Небезпечно!.. Через два дні!..» — прохрипів він, жмакаючи записочку, й, звернувшись до Уляни, крикнув хрипко: — Куди ж тебе посилала пані,— до Літина?

— Ні, до фігури... Вкинути записочку в дупло дуба...

— Он як! Добре придумали голубчики, ш;об ніхто не догадався.... Так ось чому пані ие хотілося, щоб військо зупинялося коло фігури.

Попередня
-= 254 =-
Наступна
Коментувати тут. Постів 8.

Останній коментар

Mike Gimson 25.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Stevenkaw 24.03.2024

Your professional can suggest on retaining or removing specific furniture. They will offer advice for optimizing both the inside and outside appearance to attract to prospective lookers. Their own offerings comprise snapping high-quality photos and crafting interesting descriptions to emphasize significant features. Moreover, they place your listing on a leading housing platform.


Stevenkaw 24.03.2024

Коментар буде відображений після підтвердження модератором


Додати коментар