Слава ЗСУ!
знайди книгу для душі...
— От справжня патріотка! — урочисто промовив комендант.— І від себе, й від усього краю сердечне спасибі!
— Браво! Браво! — заплескала в долоні Агата.— Це буде найкращий доказ проти Демосфена... Уяви собі, він гадає, що циганка... Ну, apres... 68 Взагалі він на тебе дметься... а може, й на всіх ображений... Звичайно, на всіх,— ркрекота-ла вона, мов сорока,— намір має докопатися до чогось, вивести на чисту воду... помститися,.. Ну, звичайно, він обурюється за свій носик... Ха-ха. Жахливе потворство! Але ми поговоримо... Алоїзе! Алоїзе! — нараз підвищила вона голос, заглядаючи в залу.— Де пан застряв? Знову пити? Ні вже, пшепрашам! — І вона випурхнула, так само несподівано з будуара, як і влетіла.
Розалія глибоко зітхнула, понюхала флакон, натерла спиртом скроні й, трохи опанувавши себе, промовила втомленим голосом:
— У мене до пана коменданта щире прохання...
— Служу пані всім можливим і неможливим!
— О, це цілком можливе: це пустощі... цікавість жінки, якщо хочете... примха... Ось що: ви, без сумніву, коханку впіймаєте... і всіх їх перевішаєте. Але до цього... до суду ще... дайте мені можливість хоч одним оком поглянути на цю парочку... Занадто вже рідкісні суб’єкти... Цікаво.
— З задоволенням,— відповів комендант.
— Мерсі! — обронила Розалія й простягла милостиво руку. Комендант кинувся цілувати її.
На тому ж самому майдані, де жили Фінгери і який становив аристократичну частину міста, на задвір’ях, що виходили до протилежного від мосту провалля, тулилися мало не печерні будівлі кам’яного віку; такі приміщення мали характер шинків, їх тримали євреї, були вони притулком для босяків та волоцюг. Головний вхід у ці «таверни» був не то з провулку, не то з купи безладно накиданого каміння чи з якоїсь руїни і являв собою кам’яну діру; вузькими сходами вона вела в перекошену халупу. В таких халупах звичайно дві, а інколи навіть три стіни були з суцільного граніту, і тільки четверта, що висіла над проваллям, була складена з каменів: в ній-то й були вставлені вікна. В невеликих сінцях при вході завжди була друга діра, що спускалася в погріб, з деяких погребів були ходи й до провалля, від них ішли, прикріплені до каміння, вузлуваті вірьовки, по котрих, в разі конечної потреби, переслідувані могли спуститися й на дно провалля.
В одному з таких шинків за окремими столами сиділо кілька одвідувачів. Дим від люльок і пара, що влітала в двері, змішувалися й наповнювали червонувато-сизим густим туманом низеньку трущобу; світло від шабашкових двох свічок розпливалося мутними плямами в цій імлі і не' могло виділити з неї ні облич тих, що сиділи за столами, ні навіть їхніх постатей; вони здавалися темними, довгастими плямами, котрі то збігалися, то видовжувалися й ніби випускали мацаки.
В напівтемряві чути було кілька голосів, що зливалися в невиразний, глухий гомін.
— Так що Шкарбун заплутаний? — тихо питала кремезна постать, посьорбуючи з кухля погане пиво.
— Все ще діла мало,— відповів жіночий голос,— не лип-не той до смальцю: він, бачиш, хорду 69 роздає... то його б на мед... та біда: очі вирячені, а серце — ганчірка... Наш же старається засліпити йому очі... та от час іде... Я б не знаю що...
— Що ж, ні поспіхом, ні штурмою тут не візьмеш! Прибув я... Головою накласти ладен, а на ці хитрощі кебети не маю... Ех, якби зубів більше,— гризнули б!
— Та що, в того діда лою в голові немає, чи що? — почувся роздратований жіночий голос, хоч закутана в лахміття постать і старалася говорити пошепки.— Він же з волі все мати може — і пера, й смички, й дзвонила 70, а от там нічогісінько не примізкує... навіть не може почути орлиного клекоту... Ех, той би на все напоумив!
— Правда. Тільки от потерпіти треба, поки сову приручать... В нього довбешка міцна... надії не втрачай! Та й птахів, кажуть, до весни патрати не будуть.
— Ех, кажуть! А як пошабашать?.. Письменний казав, нібито тепер дід на тому спинився, щоб, підмазавши кого слід, втертися до шпанки, яка хорду носить... Діло ж у них робиться так: попереду — сова, за нею — два з цебром, далі два з хордою в рядні, а наприкінці шило... Таким маніром і заходять по хлівах і по „клітках... Так от він хоче до хорди потрапити й сові залити очі,— тоді він може...
— Пацюк! — хтось крикнув в-за дверей.
— Ш-ша!! — почувся голос у кутку, де стояли барила. Та замість мовчанки знявся нараз безладний гамір; серед того гомону чути було то п’яні вимоґи горілки, то лайка, то обірвана реготом пісня...
