Слава ЗСУ!

Коменданта вона не застала дома і змушена була звернутися до наглядача. Той зустрів поважну пані з належною пошаною й звелів оглянути булки. В присутності Розалії хліб було оглянуто, й наглядач, на її жах, звелів поздирати папірці. Сторож спробував здерти, але вони поприпікалися до хліба; тоді він почав просто обстругувать спідку до м’якушки.

Розалія, прикусивши губу, і червоніла й блідла від злості.

— Навіщо це ви, пане, нівечите хліб? Майже третину зрізуєте!

— Така інструкція, вельможна пані,—широко посміхаючись, відповів наглядач.

— Що ж це, проти мене, пані маршалкової, інструк

ція? — глянула вона йа наглядача гордим, сповненим презирства поглядом. *

— Воронь боже! Це взагалі... форма...

— Яка форма! — підвищила голос Розалія.— Проти кого? Якщо пан може підозрівати, то хай краще звелить порозрізувати палянички... може... Ха-ха!., я там приховала арештантам ножі?!

— Цілком слушно, пані, розрізувати деякі на вибір слід...— І він узяв паляничок з п’ять і сам їх порозрізував надвоє й натроє...

— Ну, а тепер я панові скажу, що я поскаржуся комендантові ц губернаторові за образу.

Наглядач, як видно, злякався.

— Я тут ні при чому, вельможна пані... Мені наказують... вимагають... інструкції суворі... А втім, я решту булок не розрізуватиму...

Розалія трохи заспокоїлася й промовила з гідністю:

— Я прошу, щоб кожен арештант дістав по булці, щоб і тих, які сидять по одиночках, не обминули й не наділили їх порізаними шматками.

— Будьте спокійні, пані,— винувато вклонявся наглядач,— і пробачте: що робити — служба така!

Розалія кивнула головою й велично вийшла з приймальні,—більше вона нічого не могла зробити, і все залежало від випадку — одержить Кармелюк надрізану чи цілу з папером булку... Вона вирішила в думці проробити це вдруге, тільки обставити краще.

ХСІІІ

Шкарбун нідк не міг підкупити сторожа; він його вже спокушав і десятьма червінцями, але м’який і поступливий на всілякі подачки сторож був щодо Кармелюка непохитний. Його лякала відповідальність, і він був певен, що за допомогу втекти,— а що зносини з Кармелюком хилилися до цього, він не сумнівався,— йому довелося б відповісти головою, одвернути ж відповідальність було неможливо, бо тільки цей сторож і мав зносини з баштою.

А втім, Шкарбунові вдалося закупити всю камеру постійними частуваннями. Сторож охоче носив сюди і горілку, й пиво, й провізію, і навіть карти; сам іноді залишався в камері, бувши не від того, щоб випити й перекинутися в «клю-ста» або в «око». Затаемна в ньому схильність до випивки почала розвиватися з часу зближення з Шкарбуном досить швидко, так що останнім часом сторож змушений був частенько похмелятися навіть удень і з’являвся п’яним навіть під час того, як розносили обід. Але за частування Шкарбун тільки міг виклопотати батькові надбавку хліба й приварок, а собі — зачислення в загін, який розносив їжу. Вже з тиждень він ходив і коло хліба, й коло цебра, та все ж таки сторож нікого не допускав до дверей одиночних, які були ув’язнені по баштах. Тільки з-за рогу коридора Шкарбун міг дати знати про себе батькові криком або лайкою з товаришами.

Одного разу, коли розносили обід, сторож був дуже п’яний: ноги не одразу знаходили точку опори й руки тремтіли. Шкарбун це помітив і насторожився. Коли загін підійшов до башти, що виходила в двір, сторож спробував був подати в камеру води й не міг донести її — всю розхлюпав; тоді він попросив Шкарбуна подати на його очах хліб і воду у віконечко. Далі вони спинилися в коридорі Кармелюка.

— Звелиш налити в миску борщу? — спитав Шкарбун сторожа.

— Звелю! — гикнув той.

Шкарбун ухопив миску, одвернув її трохи від очей сторожа й, поклавши на дно лівою рукою якийсь згорток, крикнув товаришеві: «Лий!»

Той негайно перекинув черпак каламутної рідини, потім другий і наповнив по вінця миску. Шкарбун подав її скоріше у віконечко з великою скибкою хліба, потім гіалив у виставлений кухоль води. Сторож за всім цим пильно стежив і покрикував:

— Тільки ні слова! Ні знаку! Я тебе знаю...

Шкарбун на ці слова відповів привітною усмішкою і, сяючи від щастя, повернувся до загону.

А дід, подаючи миску, устиг-таки шепнути в віконечко: «Обережніше їж, батьку!»—і Кармелюк почув той шепіт; він ухопив миску і тільки повів ложкою,' як зразу ж зачепив за щось важке. Він вихопив цю додачу до борщу й підніс до світла; крізь розмоклий папір стирчали три англійські терпуги, складаний середньої величини ножик і невелике долого..*