Слава ЗСУ!

Радості Кармелюковій не було краю: аж тепер він позбудеться залізного обруча й буде вільний!

Підкріпивши свої сили, Кармелюк зараз же взявся до роботи. Терпуги були чудові, і до вечора залізний пояс був перепиляний. З дитячою радістю скинув із себе в’язень того ненависного обруча, зняв наручники-кайдани й заходився робити всілякі гімнастичні вправи, навіть стрибки. Ця гімнастика розім’яла його набряклі від довгого сидіння руки й ноги, живлющо вплинула взагалі на весь організм і піднесла настрій, а головне — нагріла, і Кармелюк міг тепер і вдень і вночі,— особливо вночі,— грітися. Він пристосував розпиляний пояс так, що міг надівати його наче з пряжкою,— не ризикуючи, що той упаде.

Наступної ж ночі Кармелюк надумав зробити екскурсію до вікна. Воно було високо й починалося амбразурою аршинів за чотири від підлоги. Рукою досягти до перших залізних перетинок він не. міг, вірьовки в нього не було. Спробував був закидати свою чумарку, але вона розліталася на всі боки й ніяк не могла проскочити чи зачепитися у вузьких проміжках грат.

— Ні,— промовив уголос, падаючи від утоми, в’язень,— ні біса не буде... Тут саме вірьовка потрібна... Зав’язав би вузол — і в одну мить за перетинку. Але де роздобути вірьовку? Де?! — радісно скрикнув він через кілька хвилин.— Та з своєї ж сорочки!

В’язень миттю одірвав поділок по пояс, розірвав його на кілька .однакових поворозок, кожну поворозку скрутив джгутом, прошив для міцності, а потім зв’язав мертвим вузлом. Вийшла полотняна вірьовка сажнів ііа три. Кармелюк попробував у руках її міцність і, зоставшись задоволений, зробив на одному кінці великий вузол, зав’язавши в нього невеличкий камінчик; тепер було зручно кидати таким снарядом, і Кармелюк попав за раму грат, де вузол і застряв. Кармелюк пот|сг вірьовку, смикнув кілька разів і поліз до вікна, впираючись у стіну ногами. Долізши до грат, він ухопився за них руками, проліз в амбразуру й усівся на підвіконні. Він почав роздивлятися вікно. Тулуб його, як він улазив в амбразуру, поміщався вільно, але до грат отвір звужувався, і' він із зусиллям до них просунувся, а за гратами ще була лутка... «Одне слово,—вирішив він,— якщо поодпидювати грати коло самого муру та ще виламати лутку, тоді можна буде, хоч і з великим зусиллям, про-. лізти...»' У всякому разі, це була єдина дорога на волю. З цієї ж ночі він вирішив підпилювати по одній перетинці, але виявилося, що на неї мало ночі. Назад Кармелюк поліз не по вірьовці, а захопив її з собою, а сам, витягтись на руках, зіскочив...

Тепер Кармелюк цілими днями спав, а ночами, коли в фортеці ставало тихо, брався до роботи. Друзям своїм вій знову в грудочці хліба послав звістку, що інструменти одержав і працює над гратами... Просив, щоб йому для спуску прислали частинами простої десятки (грубого полотна), а скільки — нехай самі зроблять підрахунок.

Через кілька днів в’язень несподівано одержав замість хліба цілу паляницю. З затаєною радістю він почав роздивлятися цей подарунок і помітив папірець. Кармелюк почав уважно розглядати, гадаючи, що його прихопили умисне, та вже перший погляд на казенний бланк змусив його догадатися, звідки прислано цю булку, а підкреслені слова з’ясували йому й зміст послання.

— Знову чіпляється чортова лялька! — скрикнув він, відкинувши в куток булку.— Сама ж завела в пастку, та ще й лізе «вся, як є». Бурдеєм принаджує... Ех, прости ти, пані! Мене на саму думку про тебе нудить... а при небесній зіроньці навіть гріх!.. Але що означає: «хлібом дорожать»?.. Невже вона пристала до моїх рятівників? О, то було б жахливо... Та ось останню фразу, здається, треба так розуміти, що до весни я вільний, а з весни почнуться мої муки... Це вона, могла вивідати... і треба це забити цвяхом у голову!

Час тривав. Підпилювання йшло поволі. Кармелюк, скористувавшись булкою, заклеїв нею верхню шибку у вікні зовсім, а середню з трьох боків, четверту ж залишив для кореспонденції. Тепер у башті потеплішало. Через тиждень він одержав у віконечко не півхлібини, а цілу, і в ній було аршинів п’ять вузенького полотна. З радістю він поклав це полотно до своєї схованки і ждав другої хлібини...

Надходили різдвяні свята, але замість зими стояла препо-ганюща погода — дощі, тумани й пронизлива сирість. В таку пору Кармелюк добре знав, що Поділля, особливо навкруги Кам’янця, ставало непрохідним болотом; це для втечі було незручно; а втім, підготовчої роботи ще зоставалося чимало. Від друзів він не діставав більше запасу, але зате часто чув голос Шкарбуна і з деяких слів, які долітали, знав, що про нього весь час клопочуться.

Напередодні свят-вечора долинула до слуху Кармелюка якась голосна розмова в коридорі. Один голос,—хрипкий басок,— належав, без сумніву, якомусь військовому, а другий — жіночий; цей видався йому знайомим.