Слава ЗСУ!

— Я це придумала, мій любий пане коменданте,— лунало сопрано,— з двох причин: одна, щоб нещасним дати хоч чим-небудь розговітися... і додам... у моїй присутності, бо,., не гнівайтеся, пане, а я не дуже довіряю тутешній прислузі: моїх булок багато хто не одержав... особливо сумирні... А друга, я дістаю при цьому зручний привід усіх бачити.

— Ха-ха! Досить дотепно, моя добра пані!

— Це, як французи кажуть...— майже біля дверей Кармелюка чітко промовило сопрано.

— Вона! Розалія! — спалахнув Кармелюк, не здаючи собі справи з того, яке почуття схвилювало його кров.

т- Еге ж, як французи кажуть,— провадила Розалія: L’amour est plus fort, que la mort. Cherchez! On feras tout pour vous sauver ⁷².

— Я ні бельмеса, моя пані, не розумію,— засміявся комендант.

— Ах, я й забула... пшепрашам! — усміхнулася Розалія й обпалила поглядом пиндючного коменданта.

В цей час сторож одчинив двері. Кармелюк схопився з свого місця, так розгубившись, що забув закріпити пояс і ледве втримав його рукою. Французьку фразу він дуже добре зрозумів, і хоч йому воля була дорога, але прикро було дістати її з рук Розалії; коли ж одчинилися двері, очевидно, на її бажання, то йому спало на думку, що розбите вікно його видасть, і до жаху, що налетів на нього, долучилося ще почуття злості на цю жінку, яка наразила його через розпущену забаганку на такий страшний ризик.

— Ось пані тобі, лотрові, на свята дарує!—пиховито

промовив начальник. •

— Честь маю дякувати, ваше високородіє!—по-солдатському відповів отаман.

— Можна дві? — пошепки спитала в свого супутника Розалія й, діставши відповідь кивком голови, взяла з лотка одне кільце ковбаси й, непомітно добавивши до нього й друге з-під салопу, подала вже в’язневі два. .

Кармелюк шанобливо їх узяв, але навіть йе глянув на Розалікк Коли ж комендант спитав його, чи не має він скарг, то ув’язнений відповів сухим, багатозначним тоном:

— Немає ніяких, ваше високородіє! Тут краще, ніж у бурдеї. Я все це викинув з голови...

— Ах, ходімте звідси!застогнала Розалія.— Мені погано... таке жахливе враження...

Двері зачинилися, клацнув замок... і Кармелюк зостався знову сам у темряві. Він узяв ковбаси в руки й відчув, що

одна надзвичайно легка. Скоріше надломивши її, він побачив, що вона вся наповнена бунтами міцної тасьми... Це йому було таке потрібне, і вона, ця пані, немов угадала його бажання й самовіддано його виконала, а він за те ще образив її. Тепер до радості, яку викликало придбання найпотріб-нішої для сполучення з зовнішнім світом речі, прилучилися докори совісті.

На самий свят-вечір Кармелюк знову одержав цілу хлібину й знову в ній знайшов полотно; він ці два шматки скрутив джгутами, прошив голкою на всю довжину, зробив ще вузлів зо три й вийшла таким чином вузлувата міцна вірьовка сажнів на три, тобто близько десятої частини всієї відстані до землі. .

Отак щотижня одержував Кармелюк у хлібині по п’ять, шість аршин полотна. Тепер за допомогою тасьми він міг правильніше зноситися з друзями: йому цією повітряною поштою передали й додаткові інструменти, і деякий запас паперу, і навіть олівець, так що робити кровопускання більше не доводилося. Друзі тепер знали достеменно, як посувається підпилювання грат, чи не прокинулася пильність у начальства тощо. А Кармелюк теж знав, що коли все буде готове, то Олесю сповістять і вона з’явиться, та й план утечі був намічений... ,

Одного разу, наприкінці січня, Кармелюк підслухав розмову коменданта з наглядачем, які проходили повз його двері, і був тією розмовою страшенно наляканий.

— Ці обидві башти, здається, дуже холодні? — спитав комендант.

— Як же. Печей немає. Тільки з коридора йде тепло через щілину в дверях,— пояснив наглядач.

— Так можна заморозити його живцем.

— Дуже можливо... Зате спокійніше...

— Гм! Правда... Але все ж таки непорядок... Не мояша ж... Під номером прийняли, під номером повинні й здати. От що: як настануть морози, то перевести його в західні башти....

Кроки й голоси затихли.

Кармелюк негайно повідомив про. це одчайдушне становище товаришів, просячи, щоб вони вартували біля скелі й завжди були готові... Цілі ночі він працював і вирішив тільки з трьох боків підпиляти грати, а четвертий одігну-ти... Потім ще треба було випиляти два шматки лутки... Через усе це доводилося баритися, а січень закінчувався...

Щоранку виглядав Кармелюк через щілину у вікні,— чи не засипало снігбм, чи не сіла на дерево паморозь? Та, на його радість, погода стояла тепла, ясна. Ще можна було побоюватися, що морози вдарять у першій половині лютого, але в другій, як звичайно, на Поділлі починаються відлиги... І Кармелюк 'пережив цей жахливий час, устиг підпиляти грати й навіть лутку з одного боку. Полотняної вірьовки в нього, за його розрахунком, було сажнів двадцять, та ще мав у запасі шматок від сорочки, котрий він розірвав на частини і зробив з них вірьовку сажнів на три; виходило, коли пришлють ще один шматок, тоді буде зовсім достатньо... Залишалося, отже, томитися в цій клітці не більше тижня, а там — воля божа!

---

 72 Любов сильніша смерті. Шукайте! Зроблять усе, щоб вас урятувати (франц.).