Слава ЗСУ!

Янко,— то був наш Кармелюк,— мовчки подав своєму товаришеві кисет з тютюном.

— Еге ж, братику, фуражировка сплохувала,—- вів далі старший,— а позицію ти вибрав добрячу,— і в самому центрі,— і ніякий дідько не злопає; хоч би їх навалило ескадрон цілий або й два,— то ми з тобою перетопили б усіх їх, та й годі! З Вінниці йк рушили, то було справді небезпечно: супостат і супротивник кругом, а в нас ні авангарду, ні прикриття... Спасибі ще людям, що переховували...

— Люди тут золоті,—перервав Янко,—тільки задушені поляками, та жидами, та економами, а то б...

— Люди хороші, це правда! — погодився товариш.— Я от і кажу, що коли б не вони, то нас би взяли в ретран-шементи...¹¹ А тепер, як добрели до пекла, то наче в Христа за дверима...

— Та чи ти тільки пояснив товаришам як слід, де наше пристановище?..— спитав з досадою Янко.

— Найакуратнішим способом залишив зарубки їм, та й за пролазом поставив двох вартових, щоб провели своїх і стерегли б Чорний шлях на всякий випадок, чи не попадеться хто товстопузий... Рудий, Кіт і Лушня подалися на хутори роздобути щось для зубів та й клич подати людям.

*— Знаю... Та чого й досі нема їх? Чи не попалися в руки панам?

Не такі вони... Під Вінницею, як напав на Андрія Луш-ню економ з цілим десятком челяді, так він ухопив оглоблю, та так і прочистив собі дорогу... Як махне, мов косою, так двоє й шкереберть! Я до нього був на допомогу, а він кричить: «Не турбуйтеся, дядечку, я й сам».

— Андрій хороший хлопець... дужий і щирий.

— Та й Рудий теж підійде під хронт... З Литви пристав до нас... Не одстає, мов собака... А хороші теж були місця там на Прип’яті — добрячі! І води, і риби, і всякої дичини — привілля! Хлопців можна було б підібрати спритних, дівок теж, та човника прудкого: грабуй судна панські та купецькі — і малица! Так тебе ж, камраде, все тягло в цей край.

— А хіба тут не краще?

— Що й казати... Сторононька пречудова, тільки от сховку супроти тамтешнього не густо... людей до гибелі, очима пантруй, як у строю... а наше ж діло потайне.

— Пам’ятай, друже, що наше діло тільки до часу,— зауважив серйозно Янко,— ти ж мені дав слово, що добудеш паспорти й проведеш за кордон, як тільки я споряджу жінку й дітей...

— Пам’ятаю, брате, пам’ятаю... і ось тобі солдатська рука, що дотримаю свого пароля... Тільки поспішати нема чо-₇ го... Погуляємо й тут, кишені понабиваємо... З порожніми, бра, кишенями все одно, що з порожнім животом,— ні в ДОг рогу, ні до бога!

— Та ми й так через ці кишені колесуємо третій місяць,

а я все не доберуся до сім^?ї..., _; V п

— Доберешся і з своїми супостатами поквитаєшся. Тільки потерпи; терпів у нашій муштрі три роки, то тижнів на три наплювати!

— Що ти? Мало ще муки?!

Мало! От перед утечею була...

»*— Це коли тебе схопили на крадіжці? — ущипнув Янко,

— Ні, коли тебе, Янку, накрив командир,— одпарирував Дмитро Гнида,— то там могла бути справді мука...

При цьому натяку обличчя Янка спалахнуло густим рум’янцем; якесь прикре почуття збентежило його кров і розворушило сюіубочену досаду... Та він незабаром опанував себе, зітхнув глибоко і без роздратування відповів:

— Ні, друже,— не в карі була мука, а в тому, що на чужині скитався, далеко від своїх любих селян, од рідної сім’ї, від цих ясенів, грабів і від цього синього неба... з цією мукою ніякі твої шпіцрутени не зрівняються...

— Го! Не кажи, братику; ти ще їх не пробував, а як попробуєш, то не те заспіваєш! Моя ось спина звідала цього барабанного бою,— то не сподобався, та так не сподобався, що, здається, на розстріл би краще пристав,— принаймні хоч швидко й акуратно..,

— Невже ж здихатимем з голоду? — перервав Янко солдата.— Піди лишень, Дмитре, та розпитай вартових... Треба куди-небудь рушати на підніжний, поки ноги носять, не гинути ж лежачи...

— На рекогносцировку чому ісе піти, а залишати таку неприступну, можна сказати, фортецю не слід. Провізії принесу сюди, товаришів тобі підберу, і почнемо таке виробляти, що калина-малина, ягода червона... Я тобі всього роздобуду, пане отамане...

— Роздобудь спершу хоч шматок хліба.

— Це правда... Я ось зараз розвідаю... а потім загуляємо он як!.. Я ось твою пані накрию...

— Ну її! — махнув зневажливо рукою Янко.

— Чого ти? Багата й негідниця... Навіщо було й записку писати?

— Для того, щоб мучилась од страху... і для од-воду... а що довше вона муку терпітиме, то моєму серцю втіхи більше... та й крім того, раніш я хочу побачити сім’ю.

---

 11 Ретраншемент —вал, окіп для захисту. Тут ужито в зна-* ченні в’язниці, підземелля.