Слава ЗСУ!

Грабують кріпаків і знущаються з них не тільки окремі пани. Судова комісія теж катує й грабує кріпаків, забираючи в них «і сало, й пряжу, й полотна, й верети, й намисто, й курей». Вона дере хабарі навіть з панів (наприклад, з Хойнацького), а кріпаків заарештовує сотнями, кидаючи їх у в’язниці й засилаючи на Сибір. Найбільше тут відзначається Янчевський — живе і яскраве втілення панської жорстокості і свавілля. Не менше рельєфні в романі образи панів Піглов-ського, Хойнацького, Доротеї, Фінгера, Сливинського, Бойка, Рудковського. Це запеклі кріпосники, сповнені презирства до народу; вони вважають його хлопами, бидлом і поводяться з людьми, як. з рабами. Все це разом створює широку правдиву картину народного життя, вмотивовує і підкреслює закономірність народної боротьби проти панства і соціальної нерівності — боротьби Кармалюка.

Характерною рисою історичних романів М. Старицького, отже і роману «Розбійник Кармелюк», є майстерне поєднання показу народного визвольного руху з обставинами особистого життя, настроями і переживаниями нр тільки головних, а часто й другорядних персонажів

твору, з поглибленим психологічним аналізом. Завдяки цьому образи романів М. Старицького виступають перед нами живими, пластичними й повнокровними.

• Письменник пов’язує дію роману, долю і взаємини персонажів твору із загальноісторичними подіями того часу. Так на початку твору розповідається про похід Наполеона в Росію і в зв’язку з цим про надії польського панства на відновлення Польщі в межах 1772 р., а після розгрому французької армії — надії селянства, що «цар відбере нас від панів і дасть волю»: Пізніше говориться про польське повстання 1830—1831 рр. і намагання Розалії зробити Кармалюка учасником цього повстання і навіть одним з йоґо керівників. Наприкінці роману, ще згадуються «інвентарні правила» 1847—1848 рр., що нібито [ірипинили панську сваволю і тим усунули привід для- селянських виступів. Цей явний анахронізм був потрібний^ Старицькому лише для «благополучного» завершення, з огляду на цензуру, соціального конфлікту, зображеного в романі.

У деяких сучасних розвідках і критичних статтях про творчість М. Старицького знаходимо закиди, що письменник відступив від реалізму, навіть виявив «національну обмеженість», показавши в романі «Розбійник Кармелюк» боротьбу кріпаків-українців тільки проти польських панів. Закид серйозний, але цілком безпідставний: адже в романі говориться не про Лівобережну, а про Правобережну Україну, де в часи Кармалюка на Поділлі було тільки польське панство. Так наприклад, на згаданому вже з’їзді .подільського дворянства 1862 р. з 232 депутатів поляків було 224, їм, певно, належали ще 95 го-' лосів, переданих за уповноваженням іншими дворянами, звичайно, поляками.

Крім того, попередня творчість М. Старицького ие дає права на такі закиди. Адже ще в 1870-х рр. він писав, що український народ «зробився кріпаками у своєї старшини-панів» і «незлічимі роки» «робив сутужно під ярмом» («Нема правди»). Та навіть один образ українського пана Свічки в романі «Останні орли» не дає права на такі висновки. У повісті «Розсудили» та. написаній за нею драмі «У темряві» показано боротьбу сільської голоти проти своїх же сільських багатіїв. Та й в романі «Розбійник Кармелюк» відображена не національна, а соціальна боротьба: на панів нападають не тому, що вони поляки, а тому, що катують і грабують народ.

Роман «Розбійник Кармелюк» М. Старицький написав і опублікував російською мовою, хоч є відомості, що почав був писати його українською. Пишучи твір з українського життя для російського читача, письменник часто ніби забував цро це, і тому не тільки в мові дійових осіб, але й в авторській мові зустрічаємо чимало українізмів, іноді з паралельним перекладом на російську мову. Проте для мовної характеристики персонажів Старицький використовує не тільки українізми. Дмитро — солдат-утікач, довгенько був в армії, і в його мові

рясніють слова з військової лексики. Хоздодат — бурсак, і письменник насичує його мову слов’янізмами і специфічними церковнослов’янськими зворотами. Але обидва вони, пробувши довший час в іншому середовищі, поступово звільняються цих мовних особливостей. Пан Яи-чевський, відповідно характеристики Ролле, любить пустопорожню балаканину. Індивідуалізована мова й ряду інших персонажів, зокрема в мові панів е чимало полонізмів. Широко використано в романі прислів’я та приказки — їх кілька десятків: українських, російських, латинських, французьких — в залежності від того, хто їх вживає. Яскраві також портретні характеристики, барвисті пейзажі.