Слава ЗСУ!

Свій роман М. Старицький назвав «Розбійник Кармелюк», але авторська характеристика героя, весь зміст роману доводять цілком протилежне. Старицький бачив у Кармалюкові не розбійника, а захисника народу від дикої необмеженої панської сваволі. Отже, назва твору була своєрідною антитезою до тодішньої офіційної характеристики Кармалюка. Крім того, назва «розбійник» і різні пригоди та любовні історії маскували соціальний зміст роману.

Романом «Розбійник Кармелюк» М. Старицький завершив свою прозову художню спадщину — це останній історичний твір письменника, ї хоча він не такий багатий на історичні факти, як попередні романи ⁽М. Старицького, зокрема його трилогія «Богдан Хмельницький», проте яскраві образи роману,, докладні характеристики персонажів твору, міцний, добре побудований сюжет забезпечили йому великий успіх в українського і російського читача. Саме завдяки останнім якостям, а також своєму ідейному змістові роман «Розбійник Кармелюк» Старицького зайняв визначне місце в творчому доробку письменника і належить до кращих творів української дожовтневої літератури.

Віталій Олійник

Роман «Розбійник Кармелюк» опубліковано 1903 р, окремими фейлетонами в газеті «Московский листок» .(№№ 2-361). З-поміж усіх романів письменника, навіть з-поміж усієї його прози, цей ро-май став широко відомий читачам уже з 1908 р., коли він вийшов у Москві окремою книжкою. За цим виданням його було перекладено на українську мову і під назвою «Розбійник Кармелюк» видано у Львові двома томами: перший (розділи І—XLVIII) — 1909 р. і другий—1910 р.

Нове видання роману «Розбійник Кармелюк» в 4-х томиках з ілюстраціями вийшло 1927 р. в Чернівцях (на частині тиражу — Львів), але ні рік видання, ні прізвище перекладача не названі. Мабуть, це був не новий переклад, а відредаговане, головним чином у стилістичному відношенні, перевидання першого перекладу 1909— 1910 рр. Того ж таки 1927 р. в київському видавництві «Сяйво» вийшов новий переклад роману під назвою «Кармакюк», з коротенькою передмовою Л. Петренка (6. Плужника), а І928 р.—повторне видання вже без передмови. Прізвище перекладача в цих виданнях* тещ не назване, але переклад, безперечно, налеяшть доньці й спів-авторці М. Старицького Л. Старицькій-Черняхівській. Вона трохи скоротила текст твору, водночас додала окремі розділи, цим почасти змінивши розвиток' сюжету, а також змінила ім’я Кармалюка з Янка (Івана,—* справжнього імені його М. Старицький не знав) на Устина. Отже, роман Старицького вийшов не тільки перекладеним на українську мову, але й до певної міри переробленим.

Наступні видання роману з’явилися в 1957 і 1958 рр. у видавниц^ тві ЦК ЛКСМУ «Молодь», яке двічі видало роман «Кармелюк» російською мовою за виданням 1908 р. На жаль, у цьому виданні з тексту випущено окремі слова і речення, навіть абзаци, ряд слів замінено іншими. Останнє видання роману «Розбійник Кармелюк» вийшло як шостий том «Творів у восьми томах» М. П. Старицького у видавництві «Дніпро» 1965 р. Нині український читач одержує цей роман у новому, найкращому й найточнішому з усіх попередніх, перекладі українською мовою. -

Написані розділи роману одразу надсилались до редакції газети «Московский листок», де вони незабаром друкувались. Старицький не мав можливості перечитати весь роман поспіль та остаточно відредагувати його, тому в ньому залишились деякі недогляди. Так* наприклад, Пігловський спочатку називається Францішком, а потім — Адамом, Хойнацький — Віцентієм і Валенцієм, Янчевський — Феліксом і Станіславом, Фінгер — Адамом і Стасем, фурман Янчевського — Олексою і Ониськом; Дмитро був учасником екзекуції над Янчевськкм, а з наступної сцени в "таборі виходить, що він там не був/У цьому перекладі розбіжності .в іменах усунено. '

1. Господар дому, пан Адам Пігловський...— Андрій-Йосип Микола

йович Пігловський (1734—1816), походив з шляхти Цехановсьжи го повіту, Мазовецького воєводства, у Польщі. Батько його був заторським ловчим, а дід Станіслав — освенцімським каштеляном. 1777 р. А. Пігловський продав братові Августу-Войцеху свою частку спадкового маєтку в Польщі. У 80-х рр. він був уже на Поділлі, де одружився з Розалією Раціборською. У січні 1791 р. він купив у подільського земського судді А. І. Орловського маєток — село Головчинці з Старим Майданом. Кріпакам у пана Пігловського жилося дуже важко, про що свідчать майже щорічні втечі кріпаків.