Слава ЗСУ!

— В такому разі зостається тільки зачарувати гайдамаку, і те можуть зробити лише очі пані! — промовив пан економ, трохи нахиляючись до пишного бюсту городничихи й підкручуючи свій густий, як сніп, вус.

— Мої очі? — городничиха від задоволення розпливлася й усмішку й, опустивши очі, додала сумирно:—Але чи може гайдамака злякатися моїх очей, коли він не боїться й грізних поглядів одважного шляхетства?

— Ге-ге! — Пан економ багатозначно підморгнув широкою чориою бровою.— Шельма до жіночої статі липне, як муха до меду, а перед чудовими очима й геть пасує. Та й пані й паненки, побачивши гайдамаку, нудьгують за Кар-мёлюком...

— Може, хлопки або попівни,—спалахнула городничиха, кидаючи ущипливий погляд у бік Олесі та її подруг,— а шляхтянка може віддати своє серце тільки шляхтичеві і більше нікому.

Пан економ схвально скрекнув і промугикав щось нерозбірливе.

— Яка там трава і які очі! —втрутився в розмову, весь час відсапуючись, Бойко.— Просто, клятий, сильний, як Самсон, та й годі! Він скидає з себе й семипудові кайдани! Тому я й боюся, що хоч сім разів по сорок сторожів поставлять панове коло тюрми, а втече, пес, утече!

— Зменшимо йому сили,— хвацько перебив городничий,— злегенька розпитаємо про дещо, з тортурами!

— Панове судді за те нам що спасибі скажуть,—додав наглядач,— коли ми вивідаємо у нього дещо по гарячих слідах. Найкращий спосіб у цьому ділі — диба: і язик швидко розв’яже, і кісточки перебере як слід.

— Панове, на бога! Який старий спосіб! — скрикнув з удаваним жахом один із кавалерів, Рудковсышй, який раніше в предводителя пропонував влаштувати на Кармелюка облаву.— Хто ж тепер дибою користується? Диба... Пху, та це ж грубо, просто й, либонь, навіть незаконно. Як на мене, то найкращий спосіб — позбавити каналію сну. Атож, чого ви на мене так дивитеся? Немає гіршої муки — не дати спати нізащо. Грати, тріщати, барабанити над його вухом, водити по камері... Повірте, що через п’ять днів собака виляпає все!

— Добрий спосіб, але ще краще,—не дати води,—додав другий франт, котрий увивався коло панночок.— Нагодува¹ тй його солоним, а тоді не давати води. Як. бога кохам, на стіну полізе, сказиться! *

— А поки ви ждатимете, щоб він сказився, шельма скине кайдани, підкупить або передушить усю сторожу і втече! — басом прогув пан Бойко.— На мою думку, найкраще за старим простим звичаєм поперебивати гайдамаці одразу ноги, та й годі: нехай тоді спробує втікати.

— Пан має рацію,— погодився наглядач.

— То правда, правда, пан розсудив премудро,—підтри

мала й городничиха.— Треба ж, щоб Кармелюка було допроваджено до Кам’янця живого, щоб можна було вчинити над ним заслужену кару, а якщо він сказиться в нас, що скажуть панове судді? :

Більшість товариства підтримала городничиху й погоди-лася з думкою пана Бойка, що передусім треба буде поперебивати Кармелюкові ноги, а потім уже робити над ним інші експерименти.

З жахом слухала Олеся ці розмови, збираючи всю силу волі, щоб не зрадити свого душевного стацу ні криком, ні словом, ні рухом; тільки рука її, що була на руці подруги, весь час здригалася, та всім тілом пробігав болісний дрож, їй було не до сліз і жалю: весь мозок, все тіло дівчини охопило одне палке, нездоланне бажання: врятувати нещасного, врятувати за будь-яку ціну. Але як урятувати? Олеся навіть не могла собі уявити цього, але разом з тим вона виразно відчувала, що бажання її було таке яскраве, таке пристрасне, що воно могло дати їй і геройську силу, і винахідливість, і запал...

Тим часом розмова панства перейшла на те, які тортури і . яка страта чекають на Кармелюка у Кам’янці. Одні вважали, що, покаравши його раніше за всіма правилами добрих старих часів,— кінець кінцем повісять, інші запевняли, що проженуть крізь строй, треті віщували каторгу...

Так жваво розмовляючи, всі дійшли до тюрми,— брудпо-го, двоповерхового будинку, пофарбованого в жовтий колір, з високим муром навколо; біля входу походжав вартовий.

— Ну, шановні пані, панни й панове,— звернувся до всіх наглядач тюрми, роблячи рукою привітний жест,— хоч, може, й не чемно, але іірошу панство зачекати тут трохи, поки я сам не огляну арештантів і не приготую їх до огляду.

Всі поспішили погодитись, і наглядач хотів уя^е був зайти до тюрми, як почули, що здаля наближається стук коліс і звуки солдатської пісні, а за хвилину на головну вулицю міста Літина баско вилетіли з-за рогу дві трійки, запряжені у великі вози-деабиняки, в яких було повно солдатів. Солдати сиділи, перекинувши через полудрабки ноги, і голосно співали з вигуками й підсвистом хвацьку пісню. Навкруги возів бігла ціла хмара єврейської дітвори, в якої стирчали з розпірок хвости сорочок; хлопчики виявляли свою радість і подив криками, підскоками й голосним гортанним виском.