Слава ЗСУ!

Зате Саймон Легрі видимо тішився. Він раз по раз видобував з кишені фляжку з горілкою і припадав до неї губами.

- Гей ви! - гукнув він, обернувшись і побачивши ззаду смутні обличчя. — А заведіть-но пісню, молодці! Ану!

Невільники мовчки перезирнулися. Та після другого «Ану!» й добрячого виляску пуга Том заспівав урочистого псалма:

Благословенний край святий,

Мій любий рідний край!

Гірку журбу мою розвій

І радість мені дай...

— Замовч ти, чорна падлюко! — гримнув Легрі. — Ти гадаєш, я слухатиму твої кляті святенницькі співи? Я кажу — пісню, веселу, хвацьку... Ану мерщій!

Інший невільник затягнув одну з тих нісенітних пісень, що їх часто співають раби:

Пан тхора зловить сказав.

Нумо гей!

А тоді зареготав: «Чи ти місяця видав?»

Нумо, хлопці, гей!

Гей, гей-йо, егей!

Співак, очевидячки, не вельми дбав за лад і провадив, що в голову набреде, лиш сяк-так дотримуючи ритму. І щоразу весь гурт підхоплював хором:

Нумо, хлопці, гей!

Гей, гей-йо, егей!

Вони співали дуже хвацько, щосили вдаючи веселих, та в тому дикому співі вчувалося більше горя, аніж у найтужнішому голосінні чи найпалкішій мольбі. Неначе їхні нещасні темні душі, зацьковані й поневолені, однайшли собі продухвину саме в тих недоладних згуках і висловлювали в них свої благання. Але Саймон Легрі не чув тих благань. Він чув тільки бучний спів і тішився з того, що «розвеселив своїх молодців».

— Ну, любонько, — мовив він, обернувшись до Емелін і поклавши руку їй на плече, - ми майже вдома!

Коли Легрі сварився і лютував, Емелін жахалася, та коли він розмовляв отак, як тепер, і клав своє ручисько їй на плече, вона була б радніша, аби він бив її. Від самого його погляду її аж з душі вернуло й наче морозом переймало. І вона мимоволі прихилилася ближче до мулатки, наче то була її рідна ненька.

— Я бачу, ти ніколи не носила сережок, — сказав Легрі, беручи її маленьке вушко своїми шкарубкими пальцями.

— Ні, пане, - відказала Емелін, уся тремтячи й понуривши очі.

— Дарма, ось приїдемо додому, то я подарую тобі сережки, якщо будеш добре шануватися. І нема чого тобі отак потерпати, до тяжкої праці я тебе не приставлю. Житимеш у мене, мов та пані, аби тільки шанувалася.

Легрі так упився, що його напала великодушність. Та на той час оддалік уже показались його володіння. Колись цей маєток належав заможному та шляхетному господареві, що дуже піклувався своєю садибою і всіляко прикрашав її. Та помер він невиплатним винуватцем, і його плантацію вигідно одкупив Легрі, що вживав її, як і все, до чого допадався, лиш на одне — аби витиснути з неї якнайбільше грошей. І тепер усе в тій садибі мало неподобний та занедбаний вигляд, який завжди буває там, де дбайливі зусилля колишнього господаря пущено нанівець.

Перед будинком, де колись був гладенький моріжок з мальовничими кущами, тепер буяли бур’яни, лиш подекуди, біля конов’язей, витолочені кінськими копитами й засмічені розбитими цебрами, кукурудзяними качанами та всілякими іншими покидьками. Пошарпані віти ясмину й жимолості сумно звисали з похиленої оздобної підпори - до неї тепер припинали коней. Великий сад також геть заріс бур’яном, з якого де-не-де ще витикалися занехаяні тропічні рослини. У теплиці були повибивані всі шибки, а на струхлявілих полицях стояло кілька забутих вазонів з висхлою землею, і в них стриміли сухі тички з рештками листя, що колись теж були квітами.

Будка в’їхала на всипану жорствою, але так само забур’янілу алею, обсаджену з боків гордими меліями. Здавалося, лиш ці стрункі дерева з буйними кронами не улягли загальному занепадові — достоту мов шляхетні душі, так глибоко пройняті доброчесністю, що вони тільки мужніють у життєвих знегодах.

Великий будинок, свого часу гарний та пишний, був споруджений на звичайний південний штаб і обведений кругом широкою двоповерховою верандою на кам’яних підпорах, куди виходили дверима всі кімнати.

Одначе й будинок той мав тепер спустошілий і незатишний вигляд. Деякі вікна були позабивані дошками, в інших бракувало шиб; віконниці хилиталися на поламаних завісах. Усе свідчило про нехлюйство та байдужність господаря.

По всьому дворі були розкидані старі дошки, солома, побиті діжки та ящики. На гуркіт коліс не знати відки вихопилось кілька здоровенних, лютих з виду собак і кинулось до Тома та його товаришів. Двоє обідраних слуг, вискочивши слідом, насилу одігнали їх.