Слава ЗСУ!

— Старий гаспид! - обурено мовив Джордж.

Приплив снаги, що його надихнула в мрущого радість зустрічі з молодим господарем, швидко минув, поступившись місцем раптовій знемозі. Том заплющив очі, і на обличчі йому з’явився той вираз величного спокою, що віщує наближення смерті. Дихав він болісно та хрипло, і його широкі груди важко здіймалися й опадали. Та на устах його був переможний усміх. З тим усміхом він і заснув навіки.

Джордж сидів незворушно, охоплений побожним трепетом. Йому здавалося, що тепер саме це місце стало священне. Він закрив Томові мертві очі й підвівся.

Обернувшись, Джордж побачив Легрі, що похмуро стояв позад нього.

Видиво смерті трохи погамувало Джорджеву природну юнацьку гарячкуватість. Тепер йому було просто гидко бачити цього чоловіка, і він волів якнайскорше покинути його й не заходити в зайві балачки.

Утупивши на Легрі свої гострі темні очі, він сухо мовив, показуючи на небіжчика:

— Ви взяли з нього все, що могли. Скільки заплатити вам за тіло? Я хочу забрати його й поховати як годиться.

— Я не торгую дохлими муринами, — хмуро буркнув Легрі. — Можете ховати його, де вам заманеться.

— Хлопці! — владно гукнув Джордж до трьох негрів, що дивилися на небіжчика. - Ану поможіть мені підняти його й однести до візка. І принесіть хто лопату.

Один з них побіг по лопату; двоє інших допомогли Джорджеві перенести тіло.

Джордж не озивався до Легрі ані словом, ба й не дивився у його бік, але той не забороняв невільникам виконувати його загади — лиш стояв і посвистував, удаючи байдужого. Тоді хмуро подався за ними до будинку, де Джордж залишив візка.

Джордж посунув наперед сідалку, простелив у візку свого плаща й обережно поклав на нього Томове тіло. Відтак обернувся, знову втупив очі на Легрі і з силуваним спокоєм промовив:

— Я ще не сказав вам, що я думаю про цей мерзенний злочин. Та воно й не час і не місце. Але знайте, добродію, за безневинно пролиту кров ви дасте відповідь перед законом. Я цього вбивства так не залишу. Піду до першого ж, який трапиться, судді й заявлю на вас.

— Заявляйте! - відказав Легрі, зневажливо клацнувши пальцями. - Хотів би я побачити, як це буде! Де ви візьмете свідків? Як доведете своє звинувачення? Ну, що скажете?

Джордж миттю зрозумів, що Легрі має рацію. В садибі не було жодної білої людини, а свідчення кольорових у південному суді нічого не варті. Він ладен був розітнути небо гнівним покликом до правосуддя, але знав, що то намарне.

— Та й чого б то робити стільки шелесту через якогось дохлого мурина! — мовив Легрі.

Ці слова були наче іскра, що впала в порохівню. Обачність посідала далеко не чільне місце серед чеснот молодого кен-туккійця. Джордж обернувся і за одним шаленим ударом у лице повалив Легрі додолу. А тоді став над ним, палаючи гнівом і зневагою, мов казковий лицар над переможеним драконом.

Та деяким людям побій рішуче на користь. Зваліть такого з ніг, потопчіть у болото - і він ураз перейметься до вас повагою. Саме до таких людей належав і Легрі. Отож, уставши та обтрусивши з себе пилюку, він шанобливо провів очима візок, що повільно віддалявся од будинку. Навіть і рота не розтулив, доки візок не зник з очей.

Виїхавши за межі плантації, Джордж зупинився біля сухого піщаного пагорка з кількома деревами, що його запримітив, ще їдучи туди. На ньому й викопали яму.

— А плащ залишити, пане? — спитали негри, коли яма була готова.

— Ні-ні, покладіть з ним. Це все, що я можу тобі дати, Томе, отож бери його з собою.

Тіло спустили в яму, і негри мовчки закидали її землею. Потому зробили могилку й обклали зеленим дерником.

— Ну, ідіть, хлопці, — сказав Джордж, сунувши в руку кожному по чверть долара.

Та вони чогось длялися.

— От якби молодий пан нас купили... - мовив один.

— Ми б так вірно служили панові! — озвався другий.

— Тяжко тут жити, пане! — докинув перший. — Купіть нас, пане, зробіть таку ласку!

— Не можу... Не можу! — насилу видушив із себе Джордж і махнув рукою, щоб вони йшли. — Це неможливо!

Бідолахи похнюпили голови й мовчки рушили геть.

— Небом присягаюся! - вигукнув Джордж, уклякнувши біля могили свого нещасного друга. — Небом присягаюся від цієї години робити все, що в людській змозі, аби очистити мій рідний край од ганебного прокляття рабства!

ПРАВДИВА ІСТОРІЯ ОДНОГО ПРПВПДА

Була вельми поважна причина на те, що віднедавна серед невільників Jlerpi як ніколи поширились балачки про духів та привидів.

Пошепки переказувалося, що кожної ночі можна почути, як хтось спускається сходами з горища, а тоді бродить по всьому будинку. Даремно було замикати горішні двері: привид чи то мав у кишені другого ключа, чи то вдавався до споконвічного права всіх духів проходити крізь замкову щілину. Отож він і далі вільно розгулював собі по будинку, наганяючи жах.