знайди книгу для душі...
— Боюся, що мої негри не досить добре вимуштрувані, - сказав містер Шелбі.
— Може й так. Ви тут, у Кентуккі, розбещуєте своїх негрів. Ви гадаєте, що робите їм добро, одначе насправді то ніяке не добро. Негр, він, бачте, на те й існує, аби його тягали по світу, продавати Томові, Дікові й ще хтозна-кому; і ті, що навіюють негрові всякі там думки та сподіванки і надто панькаються з ним, аж ніяк не чинять йому добра, бо, коли його спіткають справжні злигодні, йому від того буде ще гірше. Отож, скажу я вам, якби ваших негрів та послати десь на плантацію, вони, либонь, ураз духу пустилися б, тим часом як тамтешні співали б собі та гиготіли мов біснуваті. Воно звісно, містере Шелбі, кожен гадає, що його звичаї найкращі, отож і я певен, що поводжуся з неграми саме так, як належить.
— Щаслива та людина, що всім задоволена, — легенько стенувши плечима, мовив містер Шелбі з ледь помітною бридливістю в голосі.
— Ну, - озвався Гейлі після того, як вони деякий час мовчки лузали горіхи, - то яке ж буде ваше слово?
— Мені треба все обміркувати й порадитися з дружиною, — відказав містер Шелбі. - А тим часом, Гейлі, коли ви хочете облагодити цю справу без зайвого шелесту, як самі допіру казали, то глядіть не прохопіться про неї в околиці. Бо це не мине моїх слуг, а досить їм щось прочути — і тоді годі сподіватися забрати тихо-мирно хоч кого з них, це вже будьте певні.
— Ну звісно! Нікому ані словечка! Авжеж! Тільки мушу вам сказати, що мене страх як тіснить час, отож я хотів би знати якнай-скорше, на що можу розраховувати, — промовив Гейлі, підводячись і надягаючи пальто.
— Ну, то приходьте сьогодні ввечері, десь між шостою та сьомою, і я дам вам відповідь, - сказав містер Шелбі.
Торговець уклонився і вийшов з кімнати.
«Якби ж то я міг турнути його зі сходів, цього безсовісного, са-мовдоволеного негідника! - мовив містер Шелбі сам до себе, коли двері зачинились. — Але він добре знає, яку силу має наді мною. Коли б мені ще недавно хто сказав, що я продам Тома на Південь якомусь мерзенному гендляреві, я б запитав: «За кого ти мене вважаєш, за псявіру?» Та тепер, як видно, нічого вже не вдієш. А ще ж і Елізин малий! Ото матиму я халепу з дружиною; та й через Тома теж. А все борги, хай їм абищо! Цей глитай розуміє, що я перед ним безсилий, і він таки доконає свого.
Загалом містер Шелбі був чоловік непоганий, вдачу мав добру та лагідну, до челяді ставився поблажливо, і негри в його маєтку не терпіли ні в чому нужди. Одначе десь перед тим він вкинувся у великі комбінації, що завдали йому чималого збитку, відтак заплутався в боргах, і Гейлі прибрав до рук більшість його векселів; оце-то й наводить світло на вищезгадану розмову.
Тим часом сталося так, що Еліза, підступивши до дверей, почула уривок їхньої розмови, і то цілком достатній, аби збагнути, що торговець спонукає хазяїна продати когось із челяді. Причинивши за собою двері, вона б залюбки постояла й послухала далі, та в цю мить її покликала господиня, і вона мусила піти.
І все ж їй здалося, що торговець мав на оці її хлопчика. Чи, може, то їй причулось? Серце їй тривожно закалатало, і вона, сама того не тямлячи, так міцно притиснула до себе малого, що він здивовано глипнув на неї.
— Елізо, голубонько, що це з тобою коїться сьогодні? — запитала господиня, коли Еліза вивернула глек з водою, перекинула столика і нарешті замість шовкової сукні, яку господиня загадала принести з шафи, подала їй довгу нічну сорочку.
Еліза здригнулася.
— Ой пані! — мовила вона, зводячи очі, а тоді в сльозах упала на стілець і гірко заплакала.
— Та ну ж бо, Елізо, голубонько, що тобі таке? — знову спитала господиня.
— Ой пані, пані! — відказала Еліза. — Там у вітальні якийсь торговець балакає з хазяїном! Я сама чула.
— Ну, а коли й так, дурненька, то що тобі до того?
— Ой пані, невже хазяїн продасть мого Гаррі? - І бідолашна жінка, скулившись на стільці, конвульсійно заридала.
— Продасть Гаррі? Та що ти, дурненька? Ти ж знаєш, що твій хазяїн ніколи не заходить у справи з тими південними гендлярами й нізащо не продасть жодного зі своїх слуг, поки вони шануються. Та й подумай, дурнятко, хто б то захотів купити твого Гаррі? Чи ти гадаєш, усім тільки й того світу, що він, як оце тобі, полохлива ти квочко? Ану хутенько утри сльози та застебни мені сукню. А тоді заплетеш косу й гарненько викладеш її, як навчилась останнє. І ніколи більше не підслуховуй під дверима.
— Але ж, пані, ви самі... не дасте... не погодитесь...
— Не кажи дурниць, серденько! Звісно, що ні. До чого ці балачки? Та це ж для мене однаково, що продати котру власну дитину. Далебі, Елізо, чи не надто вже ти трусишся над своїм малим. Тільки хто поткнеться на поріг, як тобі тут-таки ввижається, що то прийшли його торгувати.
адж 12.03.2023
книга не цікава а просто жах
Костя 08.02.2023
ага даже через два года.....
Vika 07.01.2023
Як на мене то дуже цікава книга