Слава ЗСУ!

Заспокоєна впевненим тоном господині, Еліза моторно і вправно заходилась чепурити її, вже й сама сміючись зі свого недавнього переляку.

Місіс Шелбі, нічого не знаючи про чоловікові скрутні обставини й цілком покладаючись на його добру вдачу, анітрохи не покривила душею, рішуче відкинувши Елізині здогади. Вона й справді не давала їм жодної ваги і, заклопотана лаштуванням до вечірньої гостини, дуже скоро й думати про все те забула.

Розділ II МАТИ

Елізу від самого дитинства виховувала господиня, і дівчинка завше була її милованка та пестунка.

Ті, кому траплялося подорожувати американським Півднем, либонь, не раз примічали оту особливу зграбність, оту співучість мови та елегантність рухів, що здебільшого вирізняють квартеронок і мулаток з-поміж інших жінок. До цієї природної грації квартеронок часто долучається своя особлива зваба, а що вже вродливі вони, то й годі казати.

Еліза, як оце її щойно змальовано, теж не є витвір нашої уяви — така вона лишилась у нашій пам’яті, відколи ми бачили її перед багатьма роками в Кентуккі.

Убезпечена під дбайливим крильцем господині, Еліза дійшла повноліття, не зазнавши лиха, яке випадає на долю більшості вродливих рабинь, що їхня краса так часто буває фатальною. Її віддали заміж за гожого й здібного молодого мулата, раба з сусіднього маєтку, на ім’я Джордж Гарріс.

Господар цього молодика послав його в найми на джутову ви-робню, де своєю вправністю і кебетою він скоро зажив слави першорядного мастака. Він змайстрував машину очищувати коноплі, що, зважаючи на мізерну освіту й підневільний стан винахідника, являла собою правдивий витвір технічного генія, не згірший від ба-вовноочисника Вітні³.

Гарний на вроду, з приємними манерами, він був загальним улюбленцем у виробні. Та оскільки перед лицем закону цей молодик вважався не за людину, а лиш за річ, то всі його неординарні здібності улягали владі грубого, дрібноголового й свавільного господаря. Оцей-то пан, прочувши про те, якого шелесту наробив Джорджів винахід, власною персоною приїхав до виробні, аби побачити, чого там до-вмілась його наділена розумом худобина. Власник виробні захоплено вітав його й поздоровив з тим, що він має такого тямущого раба.

Господаря провели у виробню, і Джордж показав йому свою машину. Радісно збуджений, він говорив так вільно, тримався з такою гідністю, був такий мужній та гожий на взір, що господаря запосіло прикре відчуття приниження. Далебі, з якої б ото речі його раб мав роз’їжджати по країні, винаходити машини й не схиляти голови перед панами? Ось він покладе цьому край. Забере його назад і змусить копати й шарувати землю, а відтак, мовляв, «побачимо, де подінеться його гонор».

І власник виробні, і всі робітники, що були при цьому, аж заніміли з подиву, коли він раптом зажадав Джорджеву платню і сповістив про свій намір забрати його додому.

— Але ж, містере Гаррісе, — спробував заперечити власник виробні, — чи не буде це трохи зопалу?

— А хоч би й так? Адже він м і й!

— Ми можемо збільшити йому платню, шановний пане.

— Не про те йдеться, добродію. Ні до чого мені віддавати в найми своїх рабів, коли я сам цього не хочу.

— Але ж, добродію, він показав себе таким справним робітником!

— Може, воно й так. А от у мене в господі, мушу вам сказати, він ніколи не був вельми справний, хоч би до якого діла я його приставляв.

— Таж він сам придумав он яку машину! - досить необачно впав у слово один робітник.

— Атож! Машину, що заощаджує працю, еге? Чого ж би ще від нього чекати, далебі! Тільки негр і міг до такого доп’ястися, будьте певні. Та вони самі тільки те й роблять, що заощаджують працю, всі як є. Ні, він тут не зостанеться!

Джордж стояв мов громом уражений, отак нараз почувши присуд влади, що їй, як він знав, годі було опиратися. Він згорнув руки, міцно стулив уста, але в грудях йому бурхав справжній вир гірких

почуттів, і гаряча кров стугоніла в жилах. Віддих йому уривався, а його великі темні очі палали, мов дві жарини. Він, певно, не стримався б і допустивсь якого небезпечного вибуху, коли б не добросердий власник виробні, що торкнув його за руку і тихенько промовив:

- Не супереч, Джордже, їдь тим часом із ним. А ми спробуємо допомогти тобі.

Свавільний пан завважив це і хоч не дочув шепоту, одначе збагнув, про що йдеться; а відтак ще дужче затявся і твердо поклав собі не попускати влади над своєю жертвою.

Джорджа відвезли додому і загадали робити найтяжчу та най-бруднішу роботу на фермі. Він ані словом не виказував свого невдоволення, проте була й інша мова, яку несила притлумити, — мова палючих очей та смутного й нахмуреного чола, і признаки ті що-найпевніше говорили: ця людина ніколи не стане річчю.

---

 3 Таку машину справді винайшов один темношкірий робітник у штаті Кен-туккі. (Примітка автора).