Слава ЗСУ!

- Так, Джордже, я скажу їй. Але я вірю, що ти не загинеш. Кріпися, друже, ти хоробрий хлопець. Усім серцем бажаю тобі щасливо здолати всі перешкоди... Атож, саме так!

Джордж, ходячи кімнатою, спинився, якусь мить постояв у задумі, а відтак тихо мовив:

- Дякую вам за щире слово, мій добрий друже. Я цього не забуду.

Розділ XII

ТИПОВИЙ ОБРАЗОК ЗАКОННОЇ ТОРГІВЛІ

Містер Гейлі і Том помалу їхали собі далі труською дорогою, занурені кожен у свої думи. Та от подиву гідна річ: ці двоє сиділи поряд в одному візку, мали однакову людську подобу, перед очима їм проходили ті самі краєвиди - але як дивовижно різнились їхні думки!

Містер Гейлі, приміром, спочатку міркував про Тома — про його зріст, міць і статуру, - прикидаючи подумки, скільки можна буде за нього вторгувати, якщо зберегти його до продажу при тілі та в доброму здоров’ї. Міркував він і про те, як збиватиме свій новий гурт негрів, про різницю в цінах на чоловіків, жінок та дітей і про всілякі інші речі, стосовні до його комерції. Потім став думати про себе, про те, який він добрий та людяний. Ще б пак, онде інші торговці заковують своїх муринів з руками й ногами, а він надів на Тома лиш ножні кайдани, а руки залишив вільні - доти, доки той пристойно поводитиметься. Містер Гейлі аж зітхнув на гадку про людську невдячність: либонь, і оцей Том не цінує його ласки, так само як не цінували її інші мурини, до яких він виявляв прихильність. Скільки-бо разів він на них й помилявся! Аж дивно, що й досі лишився такий добросердий!..

Діставши з кишені кілька газет, містер Гейлі заходився пильно переглядати об’яви. А що читець він був не хтозна-який, то, читаючи, півголосом проказував слова, немовби хотів вивірити на вухо те, що бачили очі.

В цей-от спосіб він і прочитав помалу таку об’явку:

«ТОРГИНА НЕГРІВ!

— Згідно з судовою ухвалою, у вівторок, 21 лютого, у місті Вашингтоні, штат Кентуккі¹⁰, перед будинком суду провадитимуться з торгів такі негри: Ейджер — 60 років, Джон — ЗО років, Бен — 21 року, Сол — 25років, Олберт — 14 років. Торги призначено на користь кредиторів і спадкоємців м-ра Джесса Бланфорда.

Семюел Морріс, Томас Флінт, заповітні виконавці».

— Треба буде глянути, — сказав Гейлі до Тома, не маючи іншого співрозмовника. - Щоб ти знав, Томе, я хочу збити першорядний гурт, аби одвезти з тобою на пониззя. У доброму товаристві воно, либонь, і тобі веселіш буде. Отож ми найперше подамося до Вашингтона. Там я приміщу тебе у в’язниці, а сам тим часом удамся до справ.

Том вислухав цю «приємну» звістку цілком покірливо, тільки подумав собі, чи мають ті приречені жінок та дітей і чи так само тяжко перечувають розлуку з ними, як і він. Треба сказати, що простодушна обіцянка торговця замкнути його у в’язниці аж ніяк не могла потішити людину, котра завжди пишалася своєю порядністю та доброчесністю. А наш Том, як по правді признатись, таки доволі пишався тими своїми чеснотами, бо більше не мав- чим, бідолаха, гордитися. От коли б він належав до вищих верств суспільства, то, певно, ніколи не знав би такої скрути. Так чи інак, а день минув, і на вечір Гейлі з Томом зручно влаштувалися в місті Вашингтоні: один - у заїзді, другий у в’язниці.

Десь на одинадцяту годину наступного дня перед будинком суду зібралася чимала різнобарвна юрба. Дожидаючи початку торгів, люди курили, жували тютюн, чвиркали слиною, лаялись, балакали — кому що до вподоби. Чоловіки та жінки, призначені на продаж, купкою сиділи осторонь, тихо перемовляючись між собою. Жінка, що значилась в об’яві під ім’ям Ейджер, і лицем, і статурою виглядала на чисту африканку. Можливо, їй справді було шістдесят літ, одначе, виснажена тяжкою працею та недугами, наполовину сліпа й скручена ревматизмом, вона видавалась набагато старіша. Біля неї стояв її син Олберт, жвавий чотирнадцятирічний хлопчина. Він єдиний лишився у неї від великої колись родини, що її поступово спродували на південь. Мати вчепилася за нього тремтячими руками й полохливо дивилась на кожного, хто підходив його оглянути.

— Не бійся, тітонько Ейджер, — мовив до неї найстарший із негрів. — Я балакав про тебе з паном Томасом, і він сказав, що спробує продати вас разом.

— Нехай вони не кажуть, буцімто я вже ні на що не годна, — озвалася стара, знімаючи догори свої тремтливі руки. — Я ще можу куховарити, прати, мити підлогу. Мене ще варто купити, звісно, за невелику ціну... Ти скажи їм про це, скажи! — наполегливо прохала вона.

---

 10 У США, крім столиці, міста Вашингтона, в кількох штатах є міста з такою самою назвою.