Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > Хатина дядька Тома

— Мері, чи не сказала б ти Джонові, щоб він попатрав курку?

І Мері подалась виконувати загад.

— А як там Ебігел Пітере? - запитала Рейчел, пораючись біля коржиків.

— Та їй уже полегшало, - відказала Рут. - Я була там допіру вранці, перестелила постіль, прибрала в хаті. А потім прийшла Лі Гіллз, напекла хліба та пирогів на кілька день. Я ще ввечері її навідаю.

— Ну, а я піду до неї завтра. Може, треба що опорядити чи полагодити, — сказала Рейчел.

— Еге ж, це добре, — озвалася Рут. - Я чула, що Гана Стенвуд занедужала. Мій Джон був там учора ввечері. Треба буде завтра й собі піти.

— Нехай Джон приходить до нас обідати, якщо ти сидітимеш у неї цілий день, - запропонувала Рейчел.

— Дякую, Рейчел. Там буде видно... А от і Саймон!

До кухні зайшов Саймон Голлідей, високий кремезний чолов’яга в грубій сірій куртці та крислатому капелюсі.

— Як ся маєш, Рут? - привітно мовив він, забираючи пухку рученьку гості в свою широку долоню. — А як твій Джон?

— О, Джон мається гаразд, та й ми всі непогано, — весело озвалася Рут.

— Що там чувати, старий? — запитала Рейчел, садовлячи коржики в піч.

— Пітер Стебінз казав мені, що ввечері вони приведуть нових друзів, — значливо відповів Саймон, миючи руки над чепурною умивальницею за дверима.

— Он як! - замислено мовила Рейчел і позирнула на Елізу.

— Ти, здається, казала, що твоє прізвище Гарріс? — запитав Саймон в Елізи, повернувшись до кухні.

Рейчел швидко метнула оком на чоловіка.

— Так, — тремтливим голосом потвердила Еліза, гадаючи, що, мабуть, про неї вже повивішувано оповістки.

— Жінко! — покликав Саймон, виходячи за двері.

— Чого тобі, старий? - озвалася Рейчел і, витираючи з рук борошно, подалася за ним.

— Її чоловік у селищі й буде тут сьогодні ввечері, - сказав Саймон.

— Та що ти кажеш! - вигукнула Рейчел, і обличчя її засвітилося радістю.

— Достеменно так. Пітер їздив учора візком до другої осади й застав там стару жінку та двох чоловіків. І один з них сказав, що його звуть Джордж Гарріс, а з його розповіді про себе я допевнився, що то він. Гарний на вроду, меткий такий молодик... То що, скажемо їй про це зараз? — спитав Саймон.

— Ану порадьмося з Рут, - відповіла Рейчел. - Гей, Рут! Ходи-но сюди!

Рут відклала своє плетиво і притьмом вийшла за двері.

— Слухай, Рут, як нам бути? — запитала Рейчел. — Ось старий каже, що з новими втікачами прийшов Елізин чоловік і сьогодні ввечері буде тут...

Радісний вигук маленької квакерки перепинив їй мову. Рут сплеснула руками й так підскочила від захвату, що два непокірних кучерики вислизнули їй з-під очіпка і впали на білу хустку.

— Цить, люба, цить, - лагідно мовила Рейчел. — Ну, то як — сказати їй про це зараз?

— Та певне! Сю ж мить! Ти уяви собі, як би я зраділа, коли б це був мій Джон! Зараз же скажи їй.

— Далебі, Рут, ти тільки любов’ю до ближнього й живеш, — обізвався Саймон, потішено дивлячись на Рут.

— Аякже. Хіба не на те ми всі створені? Якби я не любила Джона й свою дитину, то навряд чи вболівала б так за неї. Ну йди вже, скажи їй! - І вона наполегливо торгнула Рейчел за руку. — Забери її до спальні і там скажи, а курку я сама засмажу.

Повернувшись до кухні, де Еліза сиділа над шитвом, Рейчел відчинила двері до невеличкого покою і ласкаво мовила:

— Ходімо зі мною, доню. Я маю для тебе звістку.

Бліде обличчя Елізи враз спалахнуло. Злякано затремтівши, вона підвелась і кинула погляд на свого хлопчика.

— Ні-ні! — сказала Рут, підбігаючи до неї і беручи її за руки. — Не бійся, Елізо, це добра звістка. Іди, іди!

Вона легенько підштовхнула Елізу до спальні й зачинила за нею двері. Відтак обернулася, підхопила на руки малого Гаррі й почала його цілувати.

— Ти побачиш свого тата, синку! Чуєш! Твій тато скоро прийде сюди, - знов і знов проказувала вона, а хлопчик зачудовано глипав на неї очима.

Тим часом у спальні відбувалась інша сцена. Рейчел Голлідей пригорнула Елізу до себе й сказала:

— Господь зглянувся на тебе, моя дитино. Твій чоловік порятувався з падолу рабства.

В обличчя Елізі наглою хвилею вдарила кров, тоді так само нагло відлинула до серця. Бліда як крейда, трохи не вмліваючи, вона сіла на стілець.

— Кріпися, доню, - мовила Рейчел, поклавши руку їй на плече. — Він серед друзів, і сьогодні ввечері його приведуть сюди.

— Сьогодні ввечері! — проказала за нею Еліза. - Сьогодні!

129

Слова втратили для неї всякий сенс. У голові їй запаморочилось, очі повив туман...

Попередня
-= 58 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!