Слава ЗСУ!

Вродливе обличчя Сен-Клера на мить потьмарила досада, але нараз він весело усміхнувся і сказав:

— Та ну ж бо, сестрице, не дивіться ви на мене так грізно. Ви оце побачили краєчком ока лиш маленький взірець того, що так чи так діється в цілому світі. Якщо вдаватися в усі болі й кривди навколо, то й серця не вистачить. Це однаково, що надто пильно доскіпуватись до кожної дрібниці в Діниній кухні.

І, відкинувшись на канапі, Сен-Клер занурився в газету.

Міс Офелія сіла й витягла своє плетиво. Вона сиділа, аж потемнівши на виду з обурення, і ревно плела, та думки пекли її вогнем. Нарешті вона не витримала й заявила:

— Знаєте що, Огюстене, ви собі миріться з цим, коли хочете, а я не можу. Боронити такий устрій просто ганебно - ось як я вважаю!

— Що таке? — спитав Сен-Клер, зводячи на неї очі. — А, ви знов про те саме?

— Я кажу, просто ганебно з вашого боку боронити такий устрій! — промовила міс Офелія, ще дужче розпалюючись.

— З мого боку, добродійко? А хто вам сказав, що я його бороню? — здивувався Сен-Клер.

— Звісно, що бороните, - всі ви, південці. А як ні, то чого ж ви тримаєте рабів?

— Невже ви така свята простота, що гадаєте, ніби ніхто в цьому світі ніколи не робить того, що вважає за несправедливе? Невже вам самій не трапляється чи не траплялося такого чинити?

— Коли й трапляється, я потім каюсь, — відказала міс Офелія, ревно орудуючи дротиками.

— От і я теж, — докинув Сен-Клер, оббираючи помаранчу. — Я тільки те й роблю, що каюсь.

— Чому ж ви й далі чините зле?

— А ви, моя люба сестрице, ніколи не чинили зле цо тому, як покаялись?

— Хіба лиш тоді, коли було надто важко встояти проти спокуси, -сказала міс Офелія.

— Ну, то мені теж надто важко встояти, — мовив Сен-Клер. — У цьо-му-от і вся притичина.

— Але я завжди покладаю собі ніколи більше не подаватись і стараюся бути тверда.

— Е, я ось уже десять років таке собі покладаю, - мовив Сен-Клер, - та все ніяк не потраплю доконати свого. А ви вже позбулися всіх своїх вад, сестрице?

— Огюстене, — поважно відказала міс Офелія, відклавши своє плетиво, — можливо, я заслуговую на те, щоб ви закидали мені мої вади. Я згодна, все, що ви кажете, доволі справедливе, і ніхто не знає моїх вад краще од мене самої. Та здається мені, що все-таки між нами є істотна різниця. Либонь, я радніш дала б відтяти собі руку, аніж погодилась день у день чинити те, що я вважаю за зле.

— Та ну ж бо, сестрице, — сказав Сен-Клер, вмощуючись на підлозі й кладучи голову їй на коліна, — не беріть цього так близько до серця! Ви ж знаєте, я завжди був негідний і зухвалий хлопчисько. Просто я люблю дратувати вас, ото й тільки — аби лиш побачити, як ви розпалюєтесь. Як на мене, ви до краю, до знемоги доброчинна особа. Така доброчинна, що мені аж несила про це думати.

— Це ж вельми поважна розмова, друже мій Огюстене, — сказала міс Офелія, поклавши руку йому на чоло.

— Страх яка поважна, - озвався Сен-Клер, — а я... а мене в таку спекоту просто верне од поважних розмов. Де ж би то заноситись у високі матерії, коли й від москітів спокою нема, і взагалі... О, ідея! — вигукнув він, нараз підводячись. — Тепер я розумію, чому північні народи доброчесніші од південних — ось у цьому вся штука.

— Ой Огюстене, який же ви пустомолот!

— Хіба? А втім, може й так. Одначе раз у житті я дозволю собі бути поважним. Дайте мені лишень отого кошика з помаранчами, і я зроблю над собою таке зусилля... Отже, починаю, — мовив Сен-

Клер, присуваючи до себе кошика. — Коли обставини змушують людину тримати в рабстві два-три десятки таких самих, як вона, хробаків, повага до громадської думки вимагає...

— Щось я не бачу, щоб ви дуже споважніли, — обізвалася міс Офелія.

— Заждіть, я ж іще тільки почав. Ви слухайте, що буде далі. Коротко кажучи, сестрице, — мовив він, і його вродливе обличчя нараз прибрало поважного й замисленого виразу, - як на мене, то з питання про рабовласництво двох думок бути не може. І плантатори, що наживають на цьому грубі гроші, і священики, що всіляко догоджають плантаторам, і політичні діячі, що хочуть покласти його в основу свого урядування, — всі вони аж зі шкури пнуться, аби лиш перекрутити правду, так що цілий світ з того дивується. Та все ж ні вони самі, ні хто інший у світі не вірить їхнім словам ані на крихту. Рабство йде від нечистого — ось у чім суть, і, по-моєму, це одна з найудатніших його мерзот.

Міс Офелія спинилася плести й здуміло витріщилась на нього, а Сен-Клер, видимо потішений її подивом, провадив далі: