Слава ЗСУ!

Софі дивилась уперед, на темний шлях.
— Якщо ми прийдемо до нього, як багато ти збираєшся йому розповісти?
Ленґдона це, схоже, не турбувало.
— Повір, Лі Тібінґ знає про Пріорат Сіону і Святий Ґрааль більше, ніж будь-хто на землі.
— Більше, ніж мій дідусь? — недовірливо перепитала Софі.
— Я мав на увазі, більше, ніж будь-хто поза братством.
— А звідки ти знаєш, що Тібінґ не належить до братства?
— Тібінґ усе життя намагався розповісти світові правду про Святий Ґрааль. А місія Пріорату — тримати її в таємниці.
— Схоже на конфлікт інтересів.
Ленґдон розумів її тривогу. Соньєр віддав криптекс самій Софі, і хай вона не знала, що в ньому і що їй із цим робити, однак не поспішала втягувати до справи абсолютно сторонню людину. Зважаючи на те, про яку інформацію йшлося, це, мабуть, було обачно з її боку.
— Ми не мусимо розповідати Тібінґові одразу про наріжний камінь. Зрештою, взагалі не мусимо розповідати. У його будинку ми зможемо перепочити і подумати. А коли розпитаємо його про Ґрааль, можливо, в тебе виникне якась версія, чому дідусь віддав криптекс тобі.
— Нам, — виправила його Софі.
Ленґдон відчув гордість і знову подивувався з того, що Соньєр вирішив залучити його.
— Ти знаєш хоч приблизно, де мешкає месьє Тібінґ? — поцікавилась Софі.
— Його маєток називається Шато Віллет.
Софі подивилась недовірливо.
— Як, той самий Шато Віллет?
— Авжеж.
— ГарЦі в тебе друзі.
— Ти знаєш, де це?
— Я проїжджала повз це місце. Це в тому районі, де замки. Двадцять хвилин звідси.
Ленґдон наморщив чоло.
— Так далеко?
— Так, зате ти маєш удосталь ~часу, щоб розповісти мені, що таке насправді Святий Ґрааль.
Ленґдон задумався.
— Розповім у Тібінґа, — пообіцяв. — Ми з ним спеціалізуємося на різних аспектах легенди, отже, разом зможемо переповісти її тобі якнайповніше. — Ленґдон усміхнувся. — Крім того, Тібінґ присвятив Святому Ґраалеві все життя, тож почути про Ґрааль від Лі Тібінґа — все одно, що почути про теорію відносності від самого Ейнштейна.
— Що ж, сподіваймося, що Лі не матиме нічого проти таких пізніх гостей.
— Для інформації, він сер Лі. — Ленґдон і сам помилився в цьому одного разу. — Тібінґ — великий оригінал. Кілька років тому королева посвятила його в рицарі за те, що він уклав докладну історію династії Йорків.
Софі подивилась на нього:
— Жартуєш? То ми їдемо в гості до рицаря?
7Іенґдон усміхнувся.
— Ми ж шукаємо Ґрааль, Софі. Хто нам краще допоможе в цьому, як не рицар?
Розділ 52
Маєток Шато Віллет, що розкинувся на 185 акрів, був за двадцять п’ять хвилин їзди на північний захід від Парижа, в околицях Версаля. Цей замок, що належав до найзнаменитіших історичних будівель Парижа, спроектував 1668 року Франсуа Мансар для графа Офлея. Із двома прямокутними ставками й садами, які спланував Ленотр, Шато Віллет більше нагадував скромний палац, аніж особняк. Французи пестливо називали цей маєток «маленьким Версалем».
Ленґдон зупинив броньовик перед високою брамою, за якою починалась довга під’їзна алея. Вдалині за брамою виднілась резиденція сера Лі Тібінґа. Напис на брамі був англійською мовою:
ПРИВАТНА ВЛАСНІСТЬ. НЕ ЗАХОДИТИ
Прагнучи перетворити свою оселю на маленький острівець Британії, Тібінґ не лише вивісив написи англійською, а й встановив переговорний пристрій праворуч від брами — у всіх країнах Європи, за винятком Англії, з цього боку в автах було місце пасажира.
Софі здивувалась:
— А якщо хтось приїде без пасажира?
— Краще не питай. — Ленґдон вже якось сперечався про це з Тібінґом. — Він хоче, щоб усе було так, як удома.
Софі опустила скло.
— Роберте, говори краще сам.
Ленґдон присунувся і перехилився через коліна Софі, щоб натиснути кнопку виклику. Він уловив звабливий аромат її парфумів і усвідомив, як вони близько. У такій дивній позі Ленґдон і застиг, доки із маленького динаміка чулися дзвінки.
Нарешті щось клацнуло, і роздратований голос відповів англійською із сильним французьким акцентом:
— Шато Віллет. Хто там?
— Роберт Ленґдон, — гукнув Ленґдон, майже розтягнувшись у Софі на колінах. — Друг сера Лі Тібінґа. Мені потрібна його допомога.
— Господар спить. Я теж спав. Що у вас за справа до нього?
— Особиста. Вона його дуже зацікавить.
— Тоді я впевнений, що він із радістю прийме вас уранці.
Ленґдон перемістив центр ваги.
— Але це дуже важливо.
— Сон сера Лі теж важливий. Якщо ви його друг, то мусите знати: в нього слабке здоров’я.
У дитинстві сер Лі Тібінґ хворів на поліомієліт і тепер носив на ногах спеціальні скоби і ходив на милицях, але в минулий