Слава ЗСУ!

- З огляду на те, - заговорив Воланд, усміхнувшись, - що можливість одержання вами хабара від цієї дурепи Фріди, безперечно, цілком виключена - адже це було б несумісним з вашою королівською гідністю, - я вже й не знаю, що маю чинити.

Лишається, хіба що, єдине: назбирати ганчір’я й затикати ним усі шпарини моєї спальні.

- Ви про що говорите, мессіре? - здивувалася Марґарита, вислухавши ці справді незрозумілі слова.

- Цілковито згоден з вами, мессіре, - втрутився в розмову кіт, - саме ганчір’ям, - і спересердя грюкнув лапою по столу.

- Я про милосердя кажу, - пояснив свої слова Воланд, не спускаючи з Марґарити вогненного ока. - Інколи цілком неждано і підступно воно пролізає в найвужчі шпарини. Отож я й кажу про ганчір’я.

- І я про те саме! - гукнув кіт і на всяк випадок відсторонився від Марґарити, прикривши вимазаними в рожевому кремі лапами свої гострі вуха.

- Геть звідси, - сказав йому Воланд.

- Я ще кави не пив, - відповів кіт, - як же я піду? Невже, мессіре, святкової ночі гостей за столом поділяють на два ґатунки? Одні - першого, а інші, як висловлюється цей сумовитий скупердяй-буфетник, другої свіжості?

- Помовч, - наказав йому Воланд і, звертаючись до Марґарити, запитав: - Ви, виходячи з усього, людина винятково добра? Високоморальна людина?

- Ні, - з притиском відповіла Марґарита, - я знаю, що з вами можна розмовляти лише відверто, і відверто вам скажу: я легковажна людина. Я попросила вас за Фріду тільки тому, що необачно подала їй певну надію. Вона чекає, мессіре, вона вірить у мою спроможність. І якщо її буде ошукано, я опинюсь у жахливому становищі. Я не матиму спокою все життя. Нічого не вдієш! Так уже сталось.

- А, - сказав Воланд, - це зрозуміло.

- Так ви зробите це? - тихо спитала Марґарита.

- Ні в якому разі, - відповів Воланд, - річ у тім, дорога королево, що тут зайшла деяка плутанина. Кожна управа має пильнувати своїх справ. Не заперечуватиму, наші спроможності досить широкі, вони набагато ширші, ніж гадають декотрі, не дуже далекоглядні люди...

- Авжеж, набагато ширші, - не втерпів і докинув кіт, який видимо пишався цими спроможностями.

- Мовчи, чорти б тебе взяли! - сказав йому Воланд і вів далі, звертаючись до Марґарити: - Але просто яка потреба робити те, що належить робити іншій, як я висловився, управі? Отож я цього не робитиму, а ви зробите самі.

- А хіба вийде по-моєму? Азазелло глузливо прискалив косе око на Марґариту, непомітно крутнув рудою головою і пирхнув.

- Та робіть уже, ото морока, - буркнув Воланд і, повернувши глобус, почав придивлятись до якоїсь деталі на ньому, очевидно, залагоджуючи під час розмови з Марґаритою ще якусь справу.

- Ну, Фріда, - підказав Коров’єв.

- Фріда! - пронизливо гукнула Марґарита.

Двері розчахнулися, і розкуйовджена, гола, але вже без ознак сп’яніння жінка з несамовитими очима вбігла в кімнату і простягла руки до Марґарити, а та проказала велично:

- Тебе прощають. Не будуть більше підсовувати хусточку.

Розітнувся зойк Фрідин, вона упала на долівку ниць і простяглася хрестом перед Марґаритою. Воланд махнув рукою, і Фріда щезла з очей.

- Дякую вам, прощайте, - сказала Марґарита і підвелася.

- Ну що ж, Бегемоте, - заговорив Воланд, - не будемо наживатися на вчинкові непрактичної людини у святкову ніч, - він повернувся до Марґарити, - отож цього не рахуватимемо, я ж нічого не робив. Що ви хочете для себе? Запала мовчанка, яку урвав Коров’єв, прошепотівши на вухо Марґариті: