Слава ЗСУ!

А про дівчат Сашкові годі і думати. Особливо про Поліну. У неї мати – зірка телебачення, ведуча нічного шоу. Блондинка з розкішними формами, яку нібито обожнюють чоловіки всього світу. Вона знялася оголеною для десятків чоловічих журналів, і щоразу, як тільки вона це робила – продаж журналу підскакував удвічі. Про що ж говорити з Поліною? Які у них спільні теми? В свої дванадцять років вона в своєму гардеробі не має жодної звичайної речі, а все від Шанель, Кутюр, Діор. Вона, мабуть, і не здогадується, що через дорогу від школи знаходиться такий собі магазинчик – Секондхенд, в якому мати купує Сашкові одяг, бо там дешево. А якщо пішки пройтися дві зупинки вздовж трамваю – то там іще один магазин, і от там ще дешевше.

Сашко не дуже любив той далекий магазин. Там продавалися речі, які Сашкові не подобалися. Якісь жахливі кольори – світло оранжевий, яскраво-червоний. А ще дурні малюнки – міккімауси, качки. Хіба ж може дорослий хлопець одягти светр з міккімаусом? Це ж нечувано. Але Сашко, коли мати приміряла на нього одяг з того магазину, завжди казав, що подобається. А коли мати ішла купляти – стискав губи, щоб не заплакати. Хіба ж не можна купити йому хоча б одну гарну річ – хоча б один такий светр, як у Миколи? Але ж ні, на такий немає грошей.

З кожним роком Сашко вчився все гірше. У нього з’являлися четвірки, бувало і трійки. Сашу ніхто не сварив. Коли він говорив, що отримував п’ятірки – ніхто не реагував, а коли трійку, то тато, не відриваючись від заводських деталей, казав: «Нічого, ще виправиш». Настав момент, коли Саша, взагалі, перестав розповідати про свої оцінки. Це ж нікому не цікаво. Хлопець продовжував добре вчитися, але з кожним роком старанності ставало все менше і менше. Проте вчителі, все одно, любили Сашу. Старався він чи ні, у нього був до всього талант.

В кінці уроку Саша і Мишко понесли здавати свої роботи, завчасно помінявшись альбомами.

Сашко пішов першим. Коли він поклав перед вчителькою свій альбом, вона розчарованими очима поглянула на нього, а потім знову на його незрозумілу роботу «Осінній сад».

- Це твій альбом? – перепитала вчителька, поправляючи окуляри і перегортаючи на титульну сторінку.

- Так, - впевнено відповів Саша.

- Чотири, - знизала плечима Марина Анатоліївна. – Ти ж розумієш, що більше я поставити тобі не можу. Якщо хочеш, можеш перемалювати?

- Ні, ставте чотири, - впевнено відповів Саша, щоб не викликати підозр. – Просто вчора сильно вдарив руку. І тепер не все виходить малювати.

Вчителька поставила у журнал четвірку і промовила:

- Наступний.

Мишко наступним не пішов. Пропустив декількох дітей вперед себе, щоб Марина Анатоліївна нічого не запідозрила.

Коли до кінця лишилося декілька чоловік, Мишко, нарешті, наважився підійти зі своїм альбомом.

- Ну, показуй, Мишко, - промовила вчителька. - Чого мнешся там у закутку? Що вже там намалював?

Мишко невпевнено поклав відкритий альбом перед вчителькою. Вона поглянула на картину і у неї перехопило дихання. Такого малюнку в цій школі не малював ще ніхто. Живий колір листя, таке небо, такий сад – справжня осінь… Сашко постарався на славу.

Марина Анатоліївна зняла окуляри і подивилася спочатку на Мишка, а потім хитро перевела свій погляд на Сашу, який стояв у двох кроках.

- А-а-а, - покачала головою вчителька. – Все ясно…

- Скільки? – нервово випалив Мишко.

Вчителька відкрила журнал і почала шукати прізвище Мишка.

- Скільки? – нетерпляче повторив Мишко.

- Три, - впевнено відповіла Марина Анатоліївна.

- Три? За що? За що три? Що тут негарного? За що? – майже плачучи, прокричав Мишко.

- За обман, - відповіла вчителька.

- Не ставте, я перемалюю! Не ставте, - схопивши вчительку за руку, крикнув Мишко.

- Мишко, відпусти руку, - наказним тоном промовила Марина Анатоліївна. - Будеш знати, як обманювати.

Рука вчительки наблизилася до клітинки в журналі, де мала стояти оцінка.

- Зачекайте, - почулося раптом.

Вчителька підняла очі. До неї підійшов Сашко.

- Що, Гомельчук?

- Не ставте, - промовив хлопчик. - Будь ласка. Це не він намалював. Але йому, дійсно, потрібна ця п’ятірка, - шепотом проговорив Саша.

- То нехай би малював на п’ять. Нехай би старався.

- Він старався. Ось, - тикнувши під ніс вчительці свій альбом, промовив Саша.

- Ця робота теж на три.

- Але ж мені ви поставили чотири.

- Але ж ніяк не п’ять, - засміялась вчителька.

Мишко відійшов подалі від столу, щоб не мелькотіти перед очима вчительки. Вона Сашка більше любить, бо він же малює краще всіх. У нього більше шансів її переконати.

Розмови Мишко не чув. Лише бачив, як Сашко дивився на Марину Анатоліївну жалібними очима, а вона сміялася і задавала якісь питання.