Слава ЗСУ!

Час йти додому. Час спати.

***

Тієї ночі я бачу сон. Геть нісенітний, він являє собою жалюгідну пародію на сюрреалізм та психоделію. Але лише на перший погляд сон ввижається маячнею, насправді він виявляється одним із найважливіших у моєму житті. Під час безцільного вештання мені вдається підслухати слова одного знаменитого провидця. Він розмовляє про мене із незнайомою мені людиною, і називає тривалість мого життя.

Наприкінці сну я зустрічаю іншого іменитого провидця, отримую від нього право задати будь яке питання, що мене цікавить. Питаю, скільки проживу, отримую підтвердження. Усе залежить від мене, або п’ятдесят років, або чотириста. Звістка мене чомусь сильно шокує, я падаю на підлогу та довго сиджу на сраці, потім прокидаюся у власному ліжку.

Виявляється, існують люди, що живуть чотириста років, я чув про таких, але ніколи не зустрічав. Цікаво, якщо мені точно відомо, що я проживу або п’ятдесят років, або чотириста, чи є мені чого боятися у моєму віці?

Глава 4

Кузьма дуже страждав останні місяці зо два. У його житті трапилася справжня катастрофа. Хоча точніше буде сказати – тривала. Щоденно, прокидаючись, він дивився на годинник і бачив, що він показує 11:11. Кузьма вже й будильник ставив, і чого тільки не намагався робити – не допомагало. Та й в цілому, варто було Кузьмі на годинник подивитись, він то 12:21 покаже, то навпаки 21:12, а то й взагалі 22:22 або ще якесь непотребство. Ці жахливі цифри вносили колосальну дисгармонію у раніше таке безхмарне існування цього нещасного чоловіка. Нарешті Кузьма не витримав – він розбив об стіну усі годинники, що мав себе вдома, а потім розбив об ту саму стіну власну голову.

Негативний вплив годинників на психічне здоров’я людини (чоловік розбиває голову об стіну, навколо валяються розбиті годинники, вони показують 11:11, 22:22, 12:21).

Ніс, Їжак та Ганс прибули на вокзал. Ганс збирався відбувати до свого німецького міста-героя, Їжак мав намір поїхати куди очі бачать, Ніс же приїхав просто за компанію. Поки Ганс брав собі квиток до Берліна, Ніс та Їжак зрозуміли, що коли найближчим часом їм не вдасться помочитися, вийде негарно. Вони вирушили за найближчий ріг, зробили свою справу і вирішили визирнути за паркан на залізничну колію, там вони побачили потяг. Потяг ось-ось повинен був відійти до якогось Богом забутого українського містечка. Пасажирів потягу проводжали друзі, знайомі, сестри, коханки та інші рідні та близькі люди, машиніста не проводжав ніхто. Пасажирам тикали до рук клуночки із ковбасою та горілкою, гладили їх по голові і називали усілякими лихими словами, машиніст же сидів собі самотній та похмурий та жував бутерброд із несвіжим салом. Такої несправедливості Їжак та Ніс витримати не могли. Як же це так, усіх проводжають, а машиніста – ні. Вони одразу ж стали кричати про важливість професії машиніста, про те, які подвиги здійснює ця мужня людина, перевозячи щоденно сотні людей, і яким несправедливим до нього є капіталістичне суспільство. Машиніст дожував бутерброд і зайнявся ділом, потяг рушив. Ніс та Їжак помахали ще деякий час руками та пішли собі із почуттям виконаного обов’язку.

Обов’язок перед машиністом (потяг, машиніст у кабіні жує бутерброд, на задньому плані двоє молодих людей махають руками).