Слава ЗСУ!

Ніс та Їжак урочисто крокували по асфальту у піднесеному настрої після пари розпитих пляшок портвейну. Єдине, що їх бентежило – незважаючи на випитий портвейн було доволі холодно. Тому палити вони розташувались у метро, неподалік від входу. І ось яка картина стала перед їхні очі. На сходах, що вели до підземки, стояли у художньому безладі порожні пляшки. Якийсь веселий напідпитку хлопець казав перехожим, що це тест на тверезість, і треба пройти, не зачепивши жодної перешкоди. Більшість людей цей тест успішно проходили, що трошки дивно як для вечора суботи. У кутках сиділо двійко безхатьків, вони щиро веселилися. Їжакові та Носу також було дуже весело. Докуривши, вони вирішили допомогти жартівнику-тестувальнику і пішли на вулицю за новими пляшками. Холодно не було. Друзі були зайняті справою. Пляшок, щоправда, навколо виявилось небагато, але свій посильний внесок вони зробили. Потім Ніс та Їжак покрокували по сходах униз, а безхатьки продовжили свої веселощі. Тест було пройдено.

Пляшки (двоє хлопців лавірують поміж пляшок на вході до метро, на задньому плані сміються від душі двійко безхатьків та нетверезий хлопець).

Іван почувався пречудово. Сьогодні він отримав зарплату, більша частина якої вже була пропита із колегами. Приємно вертатися додому, коли консервована риба у твоєму шлунку хлюпається із посмішкою на дохлому риб’ячому лиці у вжитій нещодавно горілці «Люботинн», а навколо весна.

Іван йшов вулицями свого гаряче улюбленого міста, милуючись танучим снігом, свіжоукладеним асфальтом та панянками, які раділи весні.

Раптом йому захотілося закурити. Оскільки палити під час ходьби Іван не любив, він відійшов убік до стіни будівлі, щоб не загороджувати шлях, зупинився, витягнув з пачки сигарету, креснув сірником та із насолодою затягнувся. І за мить йому на голову звалилася цеглина.

МОЗ попереджав (цегла падає на голову чоловіку із сигаретою).

Крокуюча лісом дівчина асоціювалася із метеликом. Порівняння було доволі заяложеним, однак влучним. Вона начебто не йшла, а пурхала поміж деревами. Вдягнена була дівчина у легкий сарафан, голову її прикрашав вінок із польових квітів. Взуття не було. Дівчина йшла босоніж стежкою, всіяною камінцями, гілками і тому подібними речами, що здатні сильно ускладнити таке пересування. Побачивши це, подумати, що вона летить, могли б навіть ті, кому раніше подібна думка у голову не приходила. Тут і поетом бути не треба.

Дівчина сама не знала, куди вона йде, але не могла не йти. Немов якась сила тягнула її. На душі було легко та радісно. Очі цього дивовижного створіння жіночої статі світилися впевненістю, що на шляху на неї очікує щось чарівне, чудове. Реальність цілком відповідала сподіванням. Вийшовши з лісу, дівчина побачила величезне поле троянд, наколи в житті вона не бачила чогось прекраснішого. Лише одна деталь збентежила дівчину: неподалік від неї стояв дід у дранті та блював.

Поле троянд (дід блює посеред поля троянд).

– Сюжети готові. Їх цілком достатньо, надовго вистачить. Час починати працювати, – подумала Ольга.

Ольга булла художницею. Хоча вона б могла стати непоганою письменницею, але це її не цікавило. На думку Ольги художник стояв вище за літератора. Адже вигадати цікаву історію – не проблема. А ось відобразити її зміст у одному лише моменті так, щоб його можна було вловити, не витрачаючи багато часу, а лише кинувши погляд – ось що таке справжнє мистецтво. Тому письменників Ольга хоч і поважала, але вважала недохудожниками і дивилася на них дещо зверхньо.