Слава ЗСУ!

Обстановка кімнати, у якій відбувалася дія, була дещо незвичною. Вона складалася із килима, матрацу з пледом, мольберта та кольорового ксерокса у куті. Ольга була запеклою супротивницею усіляких надмірностей, у кімнаті було тільки те, без чого неможливо обійтися. А як же ксерокс – заперечите ви?

Ксерокс також був доволі важливим елементом інтер’єру, другим після мольберта, мабуть.

Як вже було згадано вище, Ольга займалася живописом. В принципі, у неї було все необхідне для зайняття улюбленою справою. У нею було рисувальне приладдя, мольберт та квартира, яка використовувалась одночасно як студія. Вміння малювати давало їй заробок, якого цілком вистачало на життя. Небагато – скажете ви? Але ж у багатьох видатних митців не було й того, а надмірностей, як ми вже казали, художниця не визнавала.

Єдиною проблемою була популяризація плодів творчої діяльності. Стояти та продавати картини біля станції метро «Історичний музей» Ользі було не до вподоби. Це було нижче її гідності.

Але вихід було знайдено. Тут і стався у пригоді ксерокс. Закінчивши роботу над полотном, Ольга розмножувала його на ксероксі. Потім, намагаючись не потрапити на очі добропорядним громадянам, вона бродила містом та розклеювала копії свого нового творіння у найбільш людяних місцях. Ніяких сторонніх написів, нічого такого – це не могло не пригорнути уваги. Люди не могли не зацікавитись походженням цих плакатів. Адже не може не дивувати, що замість пики чергового кандидата у органи антинародної влади вони бачать на стовпах витвори сучасного мистецтва. Більш того, їхні ксерокопії. Представники численних політичних рухів шукали у цьому всьому якийсь політичний підтекст, наймали найкращих спеціалістів для розпізнання прихованої реклами. І ці спеціалісти її знаходили, вони чесно відпрацьовували свої гроші, треба знайти – знайдуть, це їхній прямий обов’язок, чи не так? Незважаючи на те, що цей факт не оприлюднювався протягом довгого часу, сподівання Ольги стосовно зацікавленості у ньому телебачення та інших засобів масової інформації були виправдані. Хоча коли ті самі політики зусиллями злощасних спеціалістів у області піару почали продукувати щось подібне, задум втратив зміст. Втім, я дещо занадто забіг наперед. Скажу тільки, що рекламна кампанія миткині вдалася, але мова не про те.

Ксерокс служив не тільки для реклами Ольжиних епохальних полотен. Його також використовували харківські фашисти для видання своїх харківських фашистських газет та листівок. Варто зазначити, що ці хлопці були просто-таки схибленими на конспірації. Яких тільки прийомів вони не винаходили, будь-яка розвідка позаздрить. Вони вигадували власні мови, обмінювалися листами із незрозумілими нікому шифрами та позначкою «перед прочитанням спалити» і т.д., і т.п. Навіть основною їхньою точкою збору був наркоматський притон, хоча наркотиків ніхто з них не вживав принципово. Звичайно, до наркопритону могла у будь-яку мить нагрянути міліція і, побачивши, що фашисти не вживають наркотиків, прийняти їх за розповсюджувачів. Але про це ніхто не замислювався, надто вже романтичні люди.

Отже, власної типографії у фашистів не було, і вони просто-напросто верстали свою пресу на комп’ютері та розмножували на ксероксі. Користуватися легальними копіювальними апаратами вони остерігалися завдяки вищеописаним причинам. Глупство, звичайно. Як писав хтось із видатних мудреців давнини, Маркс, здається, капіталізм сам продасть нам мотузку, якою ми його вдавимо. Або щось на кшталт цього, зміст неважко зрозуміти у будь-якому випадку. Ти платиш свої гроші та отримуєш, що забажаєш. Хоч би й рабів.