Слава ЗСУ!

Після цього розмова перекинулася н футбол. Хлопці намагалися з’ясувати, чому так трапляється,що деякі футболісти занадто дуже отримують мікротравми, і, тим не менш, їхня кар’єра є успішною та триває довго. Інші ж грають багато років поспіль від дзвінка до дзвінка, і ось – один невдалий підкат і кінець кар’єрі, у кращому випадку – довга перерва, після якої вони так і не відновлюються повністю та більш не виходять на свій колишній рівень гри. «Дійсно, чому так?» – замислився Антон. Він так нічого й не придумав, і співрозмовники за сусіднім столиком також не придумали. Вони полишили цю тему та почали писати щось по черзі у своєму зошиті. Антон занепав духом, йому спало на думку, що це не найкращий день для відвідування його улюбленого закладу. І виявився неправий – у їдальні з’явився той, чиєї появи ніхто не чекав, але чия присутність завжди доречна. І він рушив до столика Антона.

***

Найбільш проникливі читачі, безумовно, вже здогадалися, що мова йшла про Сотону. Впевнений, багато кому із вас відомо, як Сотона виглядає, але все ж опишу його зовнішність для менш освіченої спільноти. Адже кожен має право на інформацію. Блаженна та людина, що винайшла Інтернет. Двічі блаженний той чолов’яга, який створив локальні мережі. Втім, можливо це була й пані, оповідач не має в своєму розпорядженні інформації такого роду, проте має багато іншої завдяки двом вищезгаданим персонам. Тепер можливості частини людства, забезпеченої цими благами цивілізації, помітно виросли, вони можуть ознайомитись із незліченим числом інтелектуальних цінностей, створених братами по виду. Адже мистецтво повинно належати народові, чи не так?

Тож Сотона був товстим, хвостатим та рогатим. Черево його було величезним та м’яким на вигляд, останнє його власник регулярно доводив оточуючим, він постійно наминав своє черево руками. Жест, що імітує вминання велетенського пуза є одним із основних атрибутів культу Сотони. При цьому сотонейці, як правило, моляться, закінчуючи молитву словами «Слово Сотоні» (у деяких варіантах «Слова Сотоні», сотонологи та служителі культу вже протягом довгого часу не можуть прийти до єдиної думки стосовно цього, тому можливі обидва варіанти) або «Ове Сотонос». Хвіст новоприбулого був довжелезним та пухнастим та мило метлявся з боку у бік. У ті часи, коли Сотона не наминав свого черева, він зворушливо дриґав лапками, цей жест також нерідко використовується найбільш ревними сотонійціями. Дійсно вражало, як, виконуючи ці дії, Сотона, чи, як його ще величають, Князь Добра та Світла, примудрявся утримувати у руках тростинку. Набалдашник тростини був виконаний у вигляді голові пуделя, що посміхався із висунутим язиком, очевидно, пес, якого вибрали натурщиком, був вельми милою твариною. Окрім того, на набалдашнику був напис китайською мовою. Перед тим, як підсісти до Антона, Сотона купив ще пляшку горілки «Люботинн», дві пачки сухариків та дві пачки горішків і прихопив склянку для себе. Потім він привітався із нашим героєм, потиснувши йому руку своєю лапкою, та граціозним рухом розлив по склянкам сорокаградусну. Коли горілка була випита, Антон наважився задати питання, що вертілося у нього в голові:

– Що привело тебе сюди, о Найзворушливіший?

– Чудовий заклад, – відповідав Князь Світла, – і горілка «Люботинн», моя улюблена, до речі, у продажу, і антураж олдскульний. Дух старої школи – це те, що завжди буде жити у моєму серці.