Слава ЗСУ!

Глава 2

Мене звати Поліграф. Це не тому, що мої батьки вболівали за ФК “Поліграфтехніка”, це довга та сумна історія, не гідна того, щоб розповідати її при жінках. Місце народження – місто Харків, національність – татарин, віросповідання – анархіст.

Галюцинації відступили близько півгодини тому. Я лежав на дивані у власній квартирі, відчуваючи себе рибою. Я озирав плинний світ, що розпливався перед очима. Світ чотирьох стін із обдертими шпалерами та думав про всяку дурню. Раптом подзвонили у двері.

Відірвавши свою дупу та інші частини тіла від дивану, я вийшов до коридору, подивився протягом кількох секунд спантеличено на двері та відчинив. На порозі стояла дівчина дуже схожа на Джаніс Джоплін.

– Вітаю, Поліграфе, – сказала дівчина і посміхнулась.

– Привіт, Джан, – привітався я. Навряд чи це була саме місс Джоплін, але дуже схожа.

– Не варто робити з алкоголю культу, – насупившись, промовила відвідувачка.

– Я й не думав робити з нього культу. Просто останнім часом багато пиячу. Я взагалі далекий від того, щоб, подібно деяким моїм знайомим, відзначати у календарі дні, коли вони не п’ють.

Джаніс ще раз мило посміхнулась, підійшла до розбитого вікна під’їзда та вилетіла через нього у напрямі сонця.

«Ну ось, знов анічогісінько не зрозумів», – пронеслося в голові. Втім, я не мав звички грузитися з цього приводу. Зачинивши вхідні двері, я в першу чергу попрямував до кухні, зазирнув до холодильника та хильнув помідорного розсолу з трилітрової банки, що невідомо як там опинилась. Помідорний розсіл зранку допомагає значно краще за огірковий. Не скажу, щоправда, що розсіл – ідеальне рішення проблеми, але нічого кращого у холодильнику не виявилось. Там взагалі окрім цієї банки було тільки три яйця та якась маленька скляночка із невідомим вмістом, котра через мить після виявлення була викинута у вікно. Можливо, я викликав на себе гнів душі перехожого, котрому ця склянка могла пробити череп, чи гостя, що поставив їй до мого холодильнику, наркоторговця якого-небудь. Але у моїй оселі не місце наркоторговцям. А що значить череп якогось батька сімейства порівняно з душевним покоєм пана Поліграфа.

Ось присутність трьох яєць не могла не радувати. Мені як раз до нестями хотілося яєчні. Готувати я її, щоправда, не вмію, частіше за усе після спроби перегорнути яйця, що смажаться на сковороді, її містиво перетворюється на якесь ошмаття. Але, тем не менш, це диявольськи смачно. У процесі приготування я згадував вчорашній день. Це було, звичайно ж, непростим завданням, але все ж таки значно простіше, аніж згадати, наприклад, одразу весь останній тиждень, що було, можливо, навіть важчим за витягання спогадів щодо мого сну 14 серпня 1993 року.

***

Учора все навколо плескалося подібно до океану, повному риби, восьминогів, п’яних пик, ошмаття дохлих морських потвор та інших чудес, що є достойними колекції домашнього відео капітана Немо.

Гаразд, це лірика. Більш-менш чіткі спомини починаються з моменту, коли я стояв на зупинці та чекав на автобус. Взагалі-то я ненавиджу цей вид транспорту, як, втім, і будь який інший в тій чи іншій мірі, але кращого варіанту в мене, повірте, не було. Дочекавшись на пекельну машину та погрузившись до неї, я зрозумів, що додому доберусь не скоро. Я люблю їхати до кінцевої, коли вже їду, така в мене натура. Окрім того в автобусі лунала пісня Земфіри. Хоча ця співачка мені аж ніяк не подобається, зараз це було цілком доречним.