Слава ЗСУ!

Звісно, не буду відкривати місцезнаходження цього дивного учбового закладу, інакше впевнений, що допитливий натовп стрімголов кинеться за вказаною адресою. Адже навіть за вхід до звичайнісінького цирку доводиться платити, а тут навіть черговий не вимагає демонстрації перепусток. Він може й має це робити, але ось біда – постійно спить, голосно хроплячи. Довгі вуса час від часу здіймаються угору під дією струменя повітря, руда перука його сповзла набік, що стосується деколи шикарного клоунського носа, зараз важко стало елементарно відрізнити його від справжнього. Впевнений, цей чоловік раніше був добрим клоуном, але роки взяли своє. Тож відкрию для допитливого натовпу лише деякі деталі: знайти вхід до Коклоу можна у найнепримітнішому підворітті, бачать його лише обрані. Він являє собою браму із чистого золота із брудною табличкою «Бейкер-стріт, 221б».

У першу чергу ми зі Слейдом рушаємо на лекцію з історії клоунської майстерності. Веде її худорлявий високий клоун із опущеними униз кутками рота, ретельно вибіленим обличчям, довгим сніжно-білим волоссям та помаранчевим носом.

– Що ж, присядемо на гальорку, – каже Джим, знаючи, що я не відмовлюсь, – десятки раз вчився у школах різних країн і завжди проводив час на гальорці за грою у «балду».

Він дістає паперовий аркуш та розкреслює квадрат, я тим часом вслухаюся у слова лектора.

– У давні часи, біля п’ятдесяти одного року тому, а може й п’ятдесяти двох, – розповідає викладач, – один хлопчина вчився у педінституті на вчителя. І трапилося у нього лихо у житті: одне око повернулося раптом на сто вісімдесят градусів навколо своєї вісі, так і лишилося. Він, звісно, звернувся до лікарів, ті запевнили, що нічого страшного. Мовляв, назад повернемо. Але не тут то було. «Ні, – сказав наш герой, – най буде усе як є. Раптом на друге око осліпну? Буде про запас». Став він вчителем, носив пов’язку на оці. Пропрацював цей чоловік у школі років тридцять-сорок, зістарився. І з’явилася нова проблема – на друге око осліп. Що робити? Пішов до лікарів, ті виправили перше око, після чого усе нормалізувалося, вдягнув наш герой пов’язку на друге око та вийшов на роботу. Учні його подумали спершу, що вчитель їх спеціально, удаваючи з себе пірата, залякував. Але коли особливо сміливий школяр попрохав підняти пов’язку, усі впевнились, що око справді сліпе. Довго шукали найкращі уми школи раціональне пояснення. І нарешті знайшли: у вчителя в голові млинок із двома очима, він розітнув череп та поміняв місцями сліпий та зрячий очі, тому що нудно було. Маючий очі та узріє. Я хотів сказати, що цей випадок здійснив революцію у мистецтві клоунади, нехай пояснення й не було правдивим. Що таке правда? Хто дасть відповідь на це запитання, яке протягом довгих років бентежить найкращі уми?

– Еге ж, – відірвав мене від слухання нудьгуючий голос примарного товариша, – зараз він розповість, як видатний клоун Бумбокс поставив собі у голову справжній млинок, причому вдосконалену модель. Там очі могли міняти колір, а також перетворюватися на сонечко, стрілку та карткові масті. Він на кожній лекції про це розповідає. Клоун. І на кожній парі його уважно слухають, а під кінець закидають помідорами. Пропоную йти. Зустрінемося у коридорі.

Слейд зникає. Залишається, щоправда, зависла у повітрі ручка. Я дограю із нею у «балду», виграю, після чого виходжу за двері, навздогін мені летять слова лектора про героїзм незрівняного Бумбокса. Джим із нудьгуючим видом чекає на мене, сидячи у позі лотоса на завислій у повітрі хмаринці.