Слава ЗСУ!

Якщо ми зробимо все перераховане, тоді історичну лінію, перервану в XI столітті, буде відновлено, артерії життя суспільства знову наповняться і запрацюють, і град Київ нарешті проявить для всієї країни свою Богом дану надзвичайну енергетику, яка дозволить по-справжньому об’єднати людей задля побудови великої держави нового типу.

До речі, ми справедливо хизуємося і пишаємося нашим малим гербом — тризубом князя Володимира. Чомусь у цьому випадку ми згадуємо про те, що він існує ще з часів Київської Русі. Справді, тоді тризуб був символом держави, з якої ми всі й вийшли. Це точно якась дивна колективна амнезія: тут пам’ятаю, а тут — ні. Тобто згадуємо про несуттєве, а забуваємо про надважливе. Та чомусь підсвідомо ми відчуваємо, що тризуб як державний символ має фантастичну енергетику і надзвичайну силу, що їх він здобув саме завдяки державі, гербом якої колись був. Тому й сприймаємо ми його гармонійно, як справжній національний символ. Тепер ви розумієте, чому у нас майже чверть століття просто не йде процес створення так званого «великого герба»? І не піде ніколи, бо це буде неприродний, штучний для країни символ, не освячений ні Богом, ні історією.

І наостанок для повноти картини: наша нинішня гривня — це грошова одиниця Київської Русі, а рублем (рос. «рублём») називали частину гривні, її обрубок. Може, хоч тепер нам стане зрозуміло, звідки ми всі, «хто попереду кого» і на що нам «натякають» ті стародавні символи, які наша держава нині використовує. Повторю ці символи ще раз. Це незмінна територія розташування, це столиця з такою самою назвою, це державний герб, це грошова одиниця. Що ще потрібно? Ну, додайте, хто захоче, великого князя Володимира Хрестителя Київської Русі або ще когось із легендарних правителів, кого ми вшановуємо й досі як тих, від кого почалася історія нашої нинішньої держави. Сподіваюся, тоді все стане на свої місця і буде зрозумілим.

Мабуть, нам зараз конче потрібний колективний розум і точне уявлення про те, яким має бути щасливе власне і суспільне життя. Та ще впевненість, що без своєї власної країни, про яку мріємо і якою хочемо її бачити, ми завжди будемо ніким. І вона без нас, її свідомих громадян, які її люблять і бажають процвітання, просто приречена на загибель і забуття. Ми повинні жити тільки тут і тільки тут самовіддано й плідно працювати. Бо ми не прокляті Богом люди. Він любить наш народ і тому не карає «по-дорослому», а через наші помилки, невдачі і випробування вчить нас думати про власну дальшу долю та разом шукати вихід із сьогоденних негараздів. Не треба боятися і впадати в оману та відчай, ніби нинішній устрій сучасного світу – крайня точка чи, гірше, глухий кут для людства. Завжди існує вихід і можливості для нового прориву.

Так який же він, цей вихід? А він такий: нам треба побудувати принципово нову за своїм соціально-економічним устроєм державу, аналогу якої у світі ще немає.