Слава ЗСУ!

Якість навчання має бути надвисокою. На рівні найкращих світових стандартів, а то й вище.

Що стосується самого організму сучасної української армії, мало що хотілося б додати до моїх загальних формулювань трирічної давності. Проте воєнний конфлікт на території країни 2014–2015 років увиразнив окремі чинники, які неможливо було врахувати в мирний час. Як і неможливо було усвідомити, що таке взагалі може статися з моєю країною. Проте свобода — це надто дорогий продукт і за неї ми заплатимо сповна.

Отже, висновки з досвіду конфлікту. Все ж таки потрібні високопрофесійні мобільні, добре озброєні, захищені броньованою технікою сухопутні війська, особливо в умовах бойових дій тактичного характеру. Передусім як психологічний чинник стримування і впливу на супротивника, бо людина зі зброєю — візуальний образ, що його інша людина підсвідомо сприймає як найбільшу загрозу своєму життю. Крім безвідмовної зброї і потрібної кількості боєприпасів, боєць сухопутних військ повинен мати всі засоби індивідуального захисту та обладнання для ведення бойових дій у будь-який час доби і в будь-яку погоду. Сухопутні війська повинні отримувати в достатній кількості сучасну надійну мобільну бронетехніку для захисту бійців при пересуванні. Я навмисне зараз пишу про багатофункціональні бронетранспортери, а не про чомусь досі затребувані дуже дорогі танки, що їх самі танкісти сумно охрестили «труною на колесах на один бій». І зрозуміло чому. З можливостями сучасної протитанкової зброї вижити танку в умовах щільного бою допоможуть або щасливі обставини, або просто випадок, що в принципі одне й те ж. Висновок: з будь-якою артилерією супротивника мусить «розмовляти» і подавляти її лише краща за неї артилерія, а це само собою унеможливлює перебування людини на полі бою в майже безпорадній перед протитанковою ракетною зброєю «сірниковій коробочці». Бійці сухопутних військ повинні йти в наступ на бронетехніці тільки після придушення бойових порядків ворожої артилерії. Тобто в сучасному бою повинно діяти непорушне правило: артилерія — тільки проти артилерії, а якщо немає іншого виходу, тоді люди стають проти людей. Усе решта — це неправильно спланована наступальна військова операція або захист власних бойових позицій.

Щоб максимально зменшити кількість людських жертв серед особового складу армії, треба якнайширше застосовувати так звану «безконтактну» війну. Чим вище організація і технологічне оснащення армії, тим менше в майбутньому буде протистояння «віч-на-віч». Для цього, особливо з метою запобігти зайвим жертвам серед непричетного до воєнного конфлікту мирного населення, потрібна зовсім інша артилерія. Це вже не зовсім артилерія, а високоточна артилерійська ракетна зброя ідеально вивіреної знищувальної потужності і надзвичайної точності влучення, яка, образно кажучи, може влетіти в будь-яку «кватирку». Інтенсивність такої війни легко регулювати, застосовуючи щоразу ще більше такої смертоносної техніки або інших видів зброї. До таких належить авіація, у тому числі беспілотна, яка в разі оснащення подібною високоточною зброєю, має аналогічну смертоносну дію.

Звідси висновок: удари високоточною зброєю завдають переважно з повітря, тому такі дії будуть високоефективними лише тоді, коли армія подолала певний технологічний бар’єр у засобах розвідки, наведення і доставки боєприпасів до цілі. Тут усі компоненти повинні працювати разом, дуже точно і злагоджено. І що далі розвиватиметься армія, дедалі щільнішою й ефективнішою має ставати інтеграція наявних сил і засобів у єдину систему управління боєм. Я переконаний, що таку високоточну «гуманну» зброю і всі супутні технічні складники для розвідки, наведення і доставки її до цілі з метою завдати нищівних ударів по супротивнику успішно виготовлятиме в достатній кількості вітчизняний військово-промисловий комплекс.