Слава ЗСУ!

Вище я вже перерахував усі заходи, які нам треба здійснити, щоб отримати сучасну армію світового рівня. А тепер про речі глобальні.

Ми були позаблоковою країною. І мені особисто на момент першого видання книжки здавалося та й зараз здається, що це найкраща позиція для старту еволюційного оновлення країни. Та вже в активній фазі агресії наші керманичі почали хаотично шукати, до кого б притулитися «під крило». Звичайно, їм марилася НАТО і тому позаблоковий статус було скасовано. Та навіть попри гіпотетичну пряму загрозу виходу російських військ через Україну на кордони країн–членів НАТО, остання не дуже хотіла, а якщо чесно, «впритул не бачила» нас хоча б якимось партнером, не кажучи вже про повноцінне членство у блоці. І навіть враховуючи ступінь загрози для себе самої, дії НАТО, що могли бути спрямовані хоч на якусь дієву підтримку України, не були адекватними навіть її власним інтересам, то що вже казати про інтереси наші.

Відверто кажучи, не пара вони нам. Сімдесят років не було справжньої «гарячої» війни у Європі, тому весь цей час вони ніжилися у «гарячій ванні», звідки не дуже хочеться вилазити, щоб замість цього лізти у справжнє пекло. Тому й було пустопорожнє «занепокоєння», навіть без нормальної й достатньої політичної і технічної підтримки, не кажучи вже про активні дії для стримування агресора. З України це видається нерішучістю, а попросту кажучи, боягузтвом і здачею проєвропейської України як можливого партнера, хай і потенційного.

Тому альтернативи у нас немає. Хочеш миру — готуйся до війни. Втретє наголошую: не треба боятися мілітаризації суспільства. Нам доведеться пройти весь цей шлях до кінця, щоб стати справді незалежними від песимістичних думок, нібито від нас нічого не залежить. Тоді від нас залежатиме все і насамперед наше власне життя у власній країні. І, вибачте, тоді нам буде «по барабану», хто, що і як про нас думає, а тим паче хто і які має проти нас ворожі наміри. Саме так природним чином відновиться і справжня позаблоковість, і нейтральність. Що, зважаючи на реальну схильність українців бути справді незалежними, але добре кооперованими у світову економіку вкупі з чинниками, потрібними для існування внутрішнього, складе ту саму успішну для нас модель співіснування міжнародного.