Слава ЗСУ!

Далі – парадокс третій. Чому держава, у якої є друкарський верстат і монопольне конституційне право, не забезпечує себе грішми, як це потрібно? Для сміху, відповідь на таке запитання яскраво викладена в анекдоті, що є епіграфом до розділу «Фінансова система нової країни». А якщо серйозно, то яка держава – така і її воля. І нарешті – доля.

От тепер і поговоримо про державну волю. На власній території воля держави має бути величиною абсолютною. І якщо під визначенням «держава» мати на увазі органічне об’єднання всіх її громадян без винятку, пов’язаних між собою згодою у питаннях суспільного розвитку і загальними інтересами, поняття «воля держави» стає синонімічним поняттю «воля народу». Без усякого пафосу. І коли держава саме така, усі її дії стають превалюючими над будь-якими корпоративними чи особистими інтересами, з якого б боку вони не надходили і що б собою не маскували.

Насправді держава є монетарним монополістом і має необмежену можливість оплачувати свої нинішні та майбутні платежі. Неплатоспроможність і банкрутство держави з точки зору нормальної економіки є подіями нереальними. Держава має необмежені можливості “заливати” власні гроші в будь-який сектор економіки та платити ними за власними зобов’язаннями.

З давніх часів нам відомі легенди про середньовічних алхіміків, які намагалися знайти формулу «філософського каменю» для перетворення буть-якого металу чи матеріалу на золото. Саме у цьому вони бачили основу створення благополуччя і процвітання у світі. Тепер із сучасного наукового досвіду ми вже знаємо про приреченість цих намагань.

Але саме легенда наштовхнула мене на думку, що міф про «філософський камінь» не такий вже й фантастичний, якщо розглядати його зовсім в іншій площині. Тобто зараз під визначенням «філософський камінь» ми маємо розуміти волю держави здійснювати свої надзвичайні можливості на благо народу з метою швидкого та чарівного перетворення власного життя на краще і набуття справжньої незалежності від будь-кого у цьому світі.

І що ж ми хочемо отримати за його допомогою? Золото, як у середньовіччі? Але ми раніше вже визначилися, що воно з часом не буде відігравати вирішальної сили у фінансовій могутності країни. Тоді що нам треба найбільше за усе?

Відповідь буде такою: нам потрібні необмежені власні можливості. І їх вільна реалізація у потрібний нам час і в необхідному обсязі. І ще не удавана, а справжня незалежність. Це і є та сама «блакитна мрія» будь-якої амбітної та потужної держави. Це і буде прикінцева мета пошуку «філософського каменю». Тобто те саме «золото». А самим «філософським каменем» стане державна воля, яка буде виражена можливістю забезпечити реалізацію всіх своїх задумів абсолютно самостійно і незалежно, використовуючи для цього лише власні конституційні повноваження.

Так, мова піде про гроші. І не просто про «папірці», а про таке призабуте нами їх визначення, як казначейські білети, якими завжди визначалися кошти, емітовані під розвиток держави. Тобто вони такі ж самі звичайні гривні, але у вигляді «електронних записів». І ми їх умовно так «фарбуємо» лише для розуміння, що це є спеціально емітовані кошти. Не для споживчого ринку, а виключно під виконання інвестиційних проектів державного значення.

А гроші, реалізовані через заробітну плату працівників підприємств, що мають будуватися за інвестиційні кошти, будуть призначені для споживчого контуру і приймуть вигляд добре знайомих нам банкнот (по-іншому – купюр). У більшості випадків – теж «електронних», але вони зможуть бути перетворені на звичайну паперову готівку через банкомати.