Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > КООПЕРАТИВНА ДЕРЖАВА — НОВЕ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

А землю ми передусім визначаємо як найголовнішу і найкоштовнішу суспільну власність. Нам усім вкрай потрібне нове осмислення питання про земельні відносини в державі.

Ми багато років посідаємо позицію «між стільцями» через дилему, однією частиною якої є справедлива думка про те, що земля — це державна або, ще варіант, народна власність. Отже, вона не товар і тому не продається. Друга частина дилеми — теперішні реалії, коли нестримне в попередні роки зростання цін на землю, особливо біля великих міст, вкупі із системною кризою в сільськогосподарському виробництві, викликаною браком кредитів, матеріальних і людських ресурсів, породили у власників земельних паїв відсутність мотивації обробляти їх та підштовхнули продавати землю, користуючись спекулятивним попитом на неї і намагаючись заробити хоч якусь копійчину, не думаючи навіть про власне чи родинне майбутнє. Всі ці чинники серйозно вплинули на нинішню невизначеність позиції і певну розгубленість суспільства в цьому життєво важливому питанні.

Але вирішення цієї складної проблеми існує. Воно теж виглядає як певна дилема. Одна її частина має виключно соціальний «вигляд», бо визначає землю як суспільну власність. З доходу від володіння та її використання у новій державі має бути сформовано окремий соціальний бюджет, який повинен витрачатися суто на суспільні соціальні потреби. Інша частина дилеми виглядає зовсім по-ринковому: земля — це товар, а тому жодної насильної зрівнялівки, тим більше жодної реприватизації бути не може, бо все це основа громадського спокою в державі. Кожен платить у соціальний бюджет за свої гектари сам, а якщо хтось платити не може — землі не матиме. Але головне тут – ніхто не може стати довічним власником землі! Тільки на певний, законодавчо закріплений термін. Земля є і завжди залишатиметься суспільною власністю.

Тобто йдеться про земельну ренту. У надважливому для України аграрному секторі земельна рента — це відповідно механізм реалізації права на виробничу експлуатацію основного скарбу держави — її землі.

Кожен власник або землекористувач мусить сплачувати певні, розраховані на основі рентної бази за спеціальною методикою платежі до окремого соціального бюджету. Джерелом таких надходжень має стати зароблений прибуток, який виникає від використання суспільної власності і є результатом зростання ціни на власну продукцію в умовах ринку. Та ще й за прогнозованого зростання попиту на дефіцитну продукцію землеробства при одночасному зростанні населення планети.

Але повернімося знову до пекучих у суспільстві тем: причетність кожної людини до суспільних багатств країни та визначення долі кожного громадянина вкупі з правом розпоряджатися нею.

Під час запровадження в суспільстві стабільних рентних відносин кожна людина повинна отримати персоніфіковане право на свою частку наповненого рентними платежами окремого соціального бюджету. І, звісно, вона має розраховувати на те, що її найкритичніші проблеми може бути профінансовано коштом цієї частки, а саме: власне здоров’я і здоров’я родини, особиста освіта, освіта дітей, якість щоденного життя (різноманітні комунальні проблеми, екологічний захист середовища місця проживання).

При такому підході ми знову зможемо повернути в дію давно порушені основні конституційні права людини на безоплатну охорону її здоров’я й освіту. Кожному громадянину треба мати впевненість у можливості фінансування з окремого соціального бюджету цих важливих особисто для нього суспільних проектів загальнодержавного значення.

Усі роки незалежності народ України було фактично усунуто від результатів використання тієї власності, яка по праву належить йому за Конституцією, а надприбутки залишалися в кишенях не тих, хто виробляє, а тих, хто «керує» або «посередникує» на реалізації результатів цієї праці.

Попередня
-= 64 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!