Слава ЗСУ!

Насправді все має бути інакше. Кожен, хто в цей каламутний час будь-яким чином (крім уже зовсім кримінальних способів) отримав землю, повинен на основі закону юридично врегулювати взаємні права, обов’язки і взаємні інтереси з державою, котрій вона належить на правах суспільної власності. І в цих стосунках не може бути переможців або переможених, бо все має відбутися лише на основі паритету. Тільки тоді така приватизація землі (і тільки на певний визначений законом термін), на думку більшості людей, може стати більш-менш соціально виправданою.

Якщо землевласник або землекористувач, який колись отримав будь-якого розміру наділ, хоче і надалі ним володіти й заробляти на ньому, він повинен стати «соціальним донором» суспільства, сплачуючи ренту в соціальний бюджет. Її розмір може бути різним, зважаючи на якість ділянки, її площу й місце розташування. Але в кожному разі повинен існувати певний незнижуваний мінімальний рентний платіж за землю. Навіть для тих, хто має невеличку ділянку землі суто для життя й ведення домашнього господарства, мусить бути визначено за окремою градацією символічну рентну плату.

Тоді всі землевласники і землекористувачі, малі чи великі, будуть юридично зв’язані із суспільством рентними відносинами, що вирівняє їх відповідальність за наданий їм у користування земельний ресурс. А символічна рента для власників невеличких ділянок для життя не зможе підірвати сімейний бюджет, бо при їх оцінюванні неодмінно має бути враховано безприбутковість такого землекористування.

От при такому особливому підході земля вже не просто товар, а джерело постійних суспільних прибутків, бо не поділяється довічно між конкретними особами. Доки ти платиш ренту, доти земля на певний термін у твоєму розпорядженні. Та ще й, крім фінансових, ти береш на себе зобов’язання перед суспільством завжди бути дбайливим хліборобом.

Але найцікавіше і найважливіше те, що при запроваджені рентних земельних відносин суспільство стає зацікавленим у появі на землі міцного землевласника як стабільного платника ренти.

А майбутній законодавчий механізм розподілу рентних надходжень до соціального бюджету має відрегулювати рівні права людей на отримання зиску від використання землі й інших державних скарбів як суспільної власності. Важливо, що за таких обставин певні соціальні протиріччя між селом і містом може бути суттєво знівельовано.

Держава нового типу, запропонувавши народові таку систему земельних і рентних відносин, має взяти на себе організацію і поточний моніторинг ефективного використання власних земельних (і не тільки) ресурсів.

У результаті впровадження в країні навіть тільки земельних рентних відносин виникнуть довгострокові для всіх економічні стимули, які дадуть імпульс наступним позитивним соціальним зрушенням:

- могутньому наповненню окремого соціального бюджету країни для всіх без винятку її громадян;

- підвищенню фінансового рівня і якості соціальних гарантій;

- підвищенню рівня зайнятості;

- істотному підвищенню рівня життя на селі;

- покращенню сільської інфраструктури;

- мінімізації відпливу молоді та в результаті – омолодженню села.

Стати на таку нову позицію щодо вирішення земельних проблем дуже привабливо. По-перше, така позиція визначає нову соціальну й економічну перспективу для нової держави і вона забезпечить сприйняття, розуміння й прихильність з боку не тільки соціально незахищеної частини українського народу, а й з боку навіть переважної кількості майбутніх платників ренти. Бо не можуть же вони не розуміти того, що на землі їм треба працювати і жити пліч-о-пліч з усіма тими, кому ця земля належить по конституційному праву. Тому спокій і мирні взаємини між усіма верствами суспільства стануть основою плідних ділових, виробничих і просто сусідських стосунків. Такі життєві обставини обов’язково дадуть відчутний результат під час формування нової кооперативної держави, і описаний вище соціальний бюджет, що буде відмінним і не змішуватиметься із загальнодержавним бюджетом, стане ефективним джерелом накопичення й використання суттєвих рентних платежів за землю й інші скарби держави з метою ефективного їх використання на суспільні та індивідуальні соціальні потреби громадян країни.