Читай онлайн

знайди книгу для душі...

Головна > Книги > КООПЕРАТИВНА ДЕРЖАВА — НОВЕ МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ

Опозиція завжди була нічим не краща, бо тільки й боролася за примітивне власне виживання. Властива їй девальвація ідеалів та ідейна неспроможність вилилися у повну відсутність будь-яких стратегій загальнодержавного рівня. Не видно жодних намірів інтелектуального самовдосконалення, постійно присутня дріб’язковість у стосунках між собою, заїдає політична й суспільна буденність — і все це замість концептуальної й ефективної альтернативи владі, що діє абияк. На меті у цих «хлопців та дівчаток» одне — повернутися за керівний канцелярський стіл. Ну просто примітивний мінімалізм. Далі вже нікуди.

Тому й елементарного політичного рішення не вийде. Лінійна модель перетасовування владних еліт не спрацює, бо не дасть жодного якісно нового результату.

А от пояснення феномена нашого одвічного мінімалізму полягає, мабуть, у нашому своєрідному минулому. Про що колись могла мріяти людина, яка щодня просто фізично виживала? Про які перспективи могло йтися, коли тільки й треба було боронити свій життєвий простір? І не більше. На жаль.

Наш мінімалізм — причина всіх наших негараздів. Він характеризує нас як людей, які більше налаштовані топтатися на місці, будь-що захищаючи, ніж як тих, хто йде вперед, щоб щось здобути.

Видатний американець Генрі Форд говорив: «Якщо ви думаєте, що у вас усе вийде, — так воно і буде. Якщо вам здається, що у вас нічого не вийде, — так і станеться. І в тому, і в тому випадку ви будете праві». Так що ж краще?

Висновок. Не буде жодних змін, доки ми не поставимо для себе завдання: усе або нічого! Ми ніколи не зможемо мати таку країну, про яку мріємо, доки кожен з нас не перестане бути в душі мінімалістом.

Усе міняється, але ніщо не вмирає.

Овідій

Уперед! До первіснообщинного ладу? Чи середньовічного життя?

Сучасна глобалізація вкупі з урбанізацією і технічним прогресом зіграла з людьми доволі злий жарт. Вона зовсім змінила відчуття і цінність часу, дала можливість швидко жити, швидко багатіти, швидко пробиватися в такому ж швидкому житті. І не завжди гідним, просто таким самим швидким. І не завжди тим, хто сповідує всім відомі заповіді.

Хто не встигав за ними, не були погані чи недолугі. Майже завжди. Просто вони були іншими. Іноді моральнішими, для кого вибір між чесним і безпринципним був без альтернативи на користь першого. Іноді не такими швидкими, а просто розсудливими, поміркованими, спокійними в життєвій метушні, для кого штовханина біля загальної годівниці не стала головною метою і справою їх життя.

Ми просто мусимо добре знати власну історію. Особливо давню. Не тільки з часів поширення християнства або хрещення Київської Русі, а й набагато ранішу.

На щастя, для такого прикладу зберігся стародавній народ хадза, який живе в Африці біля озера Еясі, що на півночі Танзанії. Незважаючи на розвинуту цивілізацію, яка існує майже поруч з ними, хадза продовжують вести кочовий спосіб життя, добуваючи собі їжу тільки за допомогою лука, стріл і списів. Такі досягнення цивілізації, як сільське господарство, скотарство, будівництво постійного житла, для них чужі. Ну а що таке гроші, ці щасливі люди не знають зовсім. Не знають також, що таке інфляція і фінансова криза, бо з успіхом користуються справедливою для себе системою товарообміну.

Проте дослідження сучасних науковців-соціологів довели, що навіть у такому малорозвинутому суспільстві теж існує своя соціальна мережа, яка поєднує його членів і дивним чином нагадує такі самі зв’язки в сучасному соціумі. Однак мережа хадза набагато міцніша. Вона, як і має бути, залежить від спорідненості її учасників, подібності за віком, інтересами і соціальним статусом. Причому сила таких зв’язків дуже залежить від відстані, на якій вони живуть.

Попередня
-= 7 =-
Наступна
Коментувати тут.


Ваш коментар буде першим!